Основні напрями державної політики у сфері соціального розвитку країни

     

      Рівень соціально орієнтованого розвитку країни багато в чому визначає соціальна політика держави, яка є складовою державної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи щодо задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Саме соціальна політика є ключовим чинником економічного розвитку й рушійною силою, призначеною для вирішення соціальних проблем, що виникають у країні. Основні положення такої політики повинні бути направлені на забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди і соціальної цілісності та рівності всіх членів суспільства.

      Соціальна політика, як певна система заходів з оптимізації соціального розвитку суспільства, взаємовідносин між різними соціальними групами, визначається через соціальну підтримку та соціальний захист [66, с. 14]. Отже, пріоритетні напрями соціальної політики повинні бути направлені на соціальний розвиток суспільства, який, у свою чергу, повинен сприяти зростанню рівня економічного розвитку. У зв’язку з цим категорію «соціальний розвиток» слід розглядати як рівень розвитку суспільства, тобто на макрорівні [67-69]. І.Є. Ворожейкіна соціальний розвиток суспільства визначає як «перехід від менш зрілого стану до більш високого його рівня» [67, с. 18]. З такої точки зору основні заходи щодо управління соціальної сфери повинні бути покладені на державу та прописані в основних положеннях соціальної політики. З загальносистемної точки зору поняття «соціальний розвиток суспільства» розглядає М.І. Горін. Він вважає, що соціальний розвиток суспільства є ускладненням його соціальної структури, що виникає в результаті діяльності людей, направленої на створення умов власного розвитку, задоволення потреб суспільства, а не метою чиєїсь волі [58, с. 6]. Слід погодитись з тим твердженням, що соціальний розвиток є процесом, у межах якого повинні створюватися передумови для задоволення потреб особистості. Відповідно до класифікації потреб особистості, за Маслоу, можна виділити задачі управління соціальною сферою. Таким чином, найнижчій сходинці піраміди потреб, за Маслоу, – фізіологічним потребам - повинні відповідати такі заходи державної політики у сфері соціального розвитку, як пенсійне забезпечення, підтримка окремих верств населення, забезпечення гарантій прожиткового мінімуму. Наступними заходами соціальної політики, які відповідатимуть за безпеку індивіда, є охорона життя й здоров’я, громадського порядку. Забезпечення людини в потребах комунікації визначаються в регулюванні відносин у сфері праці, забезпеченні занятості.

      Останньою сходинкою класифікації потреб особистості є самореалізація, досягнення якої відображається в положеннях соціальної політики щодо розвитку рекреативного середовища, системи освіти й професійної підготовки населення, розвитку культури та науки.

      Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що соціальний та суспільний розвиток ототожнюються та охоплюють процеси зміни й удосконалення соціальної структури суспільства, розвиток системи матеріальних і духовних потреб, становлення й розвиток сучасного способу життя [68, 69].

      Загальновідомо, що від того, на якій стадії розвитку знаходиться держава - на підйомі чи спаді, значною мірою залежить стан всередині країни та посилення соціальної напруженості в суспільстві. У сучасних умовах напрямок соціального, соціально-економічного розвитку, з одного боку, може бути заданий світовими тенденціями, а з іншого – держава обирає власний шлях розвитку, який у кінцевому результаті повинен забезпечити задоволення потреб населення як матеріального, так і духовного характеру. Зі становленням України як незалежної держави, перехід від адміністративного управління суттєво позначився на соціально-економічному становищі країни. Формування ринкових відносин супроводжувалося поширенням перманентної кризи, яка проявилась у спаді виробництва, зниженні реальних доходів і зубожінні великої частки населення, погіршенні фінансування сфер охорони здоров’я, освіти, науки, культури та ін.

      Із затвердженням ринкових відносин розпочаті зміни не принесли очевидних результатів. Сьогодні Україна змушена вирішувати складні проблеми як у сфері економіки, так і в соціальній сфері. На споживчому ринку за останні роки темпи приросту цін на послуги випереджали приріст цін на продовольчі та непродовольчі товари. У сфері послуг найбільше зросла плата за центральне опалення, гарячу воду, газопостачання, каналізацію, електроенергію, холодну воду, квартплата. Подорожчали проїзд на автомобільному та залізничному транспорті, міському транспорті, послуги зв’язку. У сфері охорони здоров’я значно зросли ціни на медичні послуги, при цьому найбільше зростання цін спостерігається на амбулаторні та санітарно-курортні послуги. Зросла вартість і послуг відпочинку і культури, освіти тощо.

      Все зазначене вище призводить до зростання витрат та зниження реальних доходів населення, що спонукає до збіоьшення розриву між бідними та багатими верствами населення, зникнення середнього класу. Саме тому особливу увагу слід приділяти нарощенню потенціалу соціальної сфери та впровадженню ефективної соціальної політики.

      Ефективна державна політика в соціальній сфері має винятково важливу роль для життєдіяльності суспільства, особливо в сучасних умовах розвитку та посилення глобалізаційних процесів.

      В останні роки в Україні найбільшого значення набувають процеси формування й подальшого розвитку національної системи соціального захисту населення, під яким можна розуміти таку систему заходів, що здійснюється суспільством і його структурами, з забезпечення гарантованих мінімальних умов життя, підтримки життєдіяльності [66, с. 13].

      Вся работа доступна по Ссылке