Науковий прогноз як інструмент підвищення рівня соціально-економічного розвитку залізничного транспорту

     

      Формування ефективної моделі стійкого соціально-економічного розвитку залізничного комплексу України не можливе без прогнозування обсягів роботи галузі, оскільки на підставі прогнозних показників формується стратегія подальших дій щодо ефективного розвитку. У сучасних умовах, які характеризуються невизначеністю та постійними спалахами кризових явищ, визначення ефективної моделі стійкого соціально-економічного розвитку є складним завданням, вирішення якого не можливе без прогнозування основних показників роботи галузі, які безпосередньо впливають на соціально-економічний розвиток залізничного транспорту. Вчасний і правильно складений прогноз сприятиме виявленню загроз і підвищенню рівня соціально-економічного розвитку,

     конкурентоспроможності залізничного комплексу країни.

      Сьогодні в умовах швидкої змінності зовнішнього середовища, необхідності адаптації посилюється роль прогнозування розвитку соціально-економічних систем. Слід зазначити, що вагомий внесок у розвиток теорії та практики прогнозування й регулювання соціально-економічного розвитку, розвитку соціально-економічних систем зробили такі видатні вітчизняні вчені: Л.І. Абалкін, А.Г. Алісов, А.І. Анчишкин, І.В. Бестужев-Лада, В.М. Геєць, С. Глазьєв, О.Г. Гранберг, О.Г. Івахненко, Б.М. Кедрів, М. Кондратьєв, В.І. Куценко, А.Ф. Мельник, С.П. Пирогов, Т.С. Хачатуров, Л.Г. Чернюк та інші.

      Як відомо з економічної теорії [221, 223], прогнозування економічної діяльності – це процес наукового обґрунтування можливих кількісних і якісних змін її стану в майбутньому, а також альтернативних способів досягнення очікуваного стану [223, c. 21]. Прогнозування характеризує активну позицію суб’єкта, глибину його бачення, оскільки аналіз перспектив ґрунтується саме на синтезі методів, запропонованих з різних галузей наукової діяльності: філософії, соціології, математики, економіки та ін. [224, c. 97]. Слід зазначити, що не існує єдиного підходу до прогнозування, адже воно залежить від об’єкта і завдання дослідження. Так, А.Л. Гапоненко і А.П. Панкрухін виокремлюють два підходи до прогнозування:

      - перший припускає опис тенденцій змін об'єкта прогнозування або процесу, у рамках якого було виділено трендовий і факторний підходи;

      - другий – формування параметрів, які характеризують об'єкт прогнозування або процес. У рамках другого підходу виділено генетичний (ресурсний) і нормативний (цільовий) підходи [225, с. 207].

      І.В. Антохонова, Г.В. Присенко, Є.І. Равікович, В.Л. Горєлова, О.М. Мельнікова виділяють пошуковий і нормативний підходи до прогнозування [226, с. 12 –13; 227, с. 30; 228, с. 43].

      Відповідно до пошукового підходу прогнозування необхідно розглядати умовне продовження в майбутнє тенденцій розвитку системи, суб’єкта господарювання (підприємства). Такий підхід дозволяє визначити об’єктивно існуючі тенденції розвитку шляхом аналізу історичних тенденцій, оскільки він заснований на використанні принципу інерційності розвитку економічної системи, при якому орієнтуються в прогнозі від сучасного до майбутнього. Прогноз дозволяє встановити стан системи у визначений момент майбутнього, отриманий внаслідок розгляду процессу розвитку по інерції від сучасного моменту часу до горизонту прогнозу [229, c. 242].

      Спираючись на пошуковий підхід, прогнозування пов’язується з процесом розроблення прогнозу на підставі вивчення тенденцій і закономірностей розвитку економічної системи. Так, С.В. Глівенко, В.В. Глущенко, І.І. Глущенко розглядають прогнозування як процес формування прогнозу про розвиток об'єкта на підставі вивчення тенденцій його розвитку [230, с. 7; 231, с. 200]. Однак такий процес розроблення прогнозу передбачає використання інструментарію обробки інформації про стан економічної системи, закономірності її змін, умови функціонування, які перетворюють дану інформацію на систему уявлень про майбутній стан або поведінку підприємства [229, c. 243-244; 231, с. 28].

      В основу нормативного підходу прогнозування покладено визначення шляхів і термінів досягнення очікуваного стану економічної системи у майбутньому на підставі визначених цілей. Завданням прогнозування є визначення шляхів досягнення бажаного стану системи в майбутньому на підставі встановлених цілей, норм, стимулів, базуючись на тенденціях і їх змінах задля поставленої мети. У такому випадку орієнтація прогнозу в часі відбувається від майбутнього до сучасного.

      При дослідженні прогнозування також використовується поєднання зазначених вище підходів. У результаті такого поєднання проявляється стимулююча роль прогнозування як інструменту досягнення поставлених цілей, що обумовлює таку особливість прогнозування, як ефект дії прогнозу на початкові передумови передбачення.

      Вся работа доступна по Ссылке