Концептуалізація інноваційного розвитку соціально-економічних систем

     

      Розвиток – безповоротний процес зміни об’єктів та явищ, що визначається певним напрямом та супроводжується якісними змінами матеріальних та ідеальних субстанцій. Зворотні зміни є характерними для процесів функціонування, тобто циклічного відтворення постійної системи зв’язків і відносин; при відсутності направленості, зміни не можуть накопичуватися, що позбавляє процес, характерний для розвитку, єдиного внутрішнього взаємозв’язку; відсутність закономірностей характеризує випадкові зміни. В результаті розвитку виникає новий якісний стан об’єкта. Існуючу характеристику розвитку складає час, оскільки будь-який розвиток здійснюється в реальному часі, що впливає на його направленість [214].

      Розвиток є універсальною властивістю матерії і разом з тим загальним принципом, що слугує основою пояснення історії суспільства і пізнання.

      Швидкий розвиток та охоплення нових ринків високоякiсною продукцією можливий за рахунок впровадження комплексного iнновацiйного пiдходу, оскільки саме iнновацiї дозволяють прискорити темпи розвитку економіки [115].

      Спонукальним фактором для пошуку нових технологічних та конструкторських рішень є використання у виробничій сфері значної частки застарілих технологій, обладнання. А також існує проблема щодо невикористання результатів новітніх досліджень підприємствами, часто у зв’язку з фінансовими чинниками.

      Нині набуває актуальності й питання вибору та формування системи НДПКР (науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт), на засадах зовнішнього чи внутрішнього проектування. Сутність такого вибору полягає в обґрунтуванні доцільності використання послуг науково-дослідних організацій чи створення внутрішньогосподарської підсистеми НДПКР або їх комбінування. Формування досить високого науково-технічного потенціалу досягається за рахунок досліджень та розробок, що здійснюються переважно науково-виробничими об’єднаннями України, хоча, за сучасних умов господарювання, діяльність багатьох з них істотно скоротилась.

      В сучасній науці виділяють декілька основних моделей економічного розвитку, пов’язаних з господарським зростанням: 1) модель лінійних стадій розвитку; 2) теорія структурних трансформацій; 3) теорія зовнішньої залежності; 4) модель інноваційного розвитку; 5) неокласична модель вільного ринку; 6) теорія ендогенної моделі сталого розвитку; 7) модель сталого розвитку [196, с.23].

      В умовах ринкової конкуренції основою формування різних цілей розвитку виробничої системи виступають якісні параметри виробництва, саме це забезпечує задоволення споживчих потреб. Перший рівень цілей формується на основі якісних характеристик товару, підвищення якості та обслуговування, розширення ринків збуту та ін. Цілями другого та третього рівнів є економічні показники діяльності, насамперед узагальнюючі показники ефективності виробництва за окремими видами продукції, оскільки шляхом оптимізації цілей системи досягається її ефективність і перспективність, вдосконалюється структура та система управління.

      Вся работа доступна по Ссылке