Фінансовий ринок як специфічна сфера прояву фінансово-кредитних відносин
Найбільш сучасною формою організації економіки, яка є найбільш ефективною та гнучкою для вирішення різного роду економічних проблем є ринкова система, про що переконливо засвідчує досвід розвинутих країн. Саме ринок є однією з найважливіших сфер національної економіки, яка здатна забезпечити накопичення і розподіл необхідних ресурсів, а також забезпечити взаємодію їх виробників та споживачів. За ознакою економічного призначення об'єктів ринкових відносин виділяють такі види ринків: ринок товарів та послуг (ринок продовольчих та ринок непродовольчих товарів, а також ринок послуг); ринок факторів виробництва (ринок праці, ринок засобів виробництва, сировинний ринок); фінансовий ринок (ринок грошей, ринок капіталу, фондовий та інші ринки); ринок інтелектуальної власності (ринки патентів, ліцензій, ноу-хау, а також інформаційний ринок).
В умовах формування ринкових відносин найважливішим з перелічених вище ринків є фінансовий ринок, який поряд іншими, що взаємодіють між собою, виступає складовою загального ринкового простору. Адже для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних коштів економічних суб’єктів, їх розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси повинні здійснюватися саме на фінансовому ринку, де відбуваються відповідні фінансово-кредитні відносини між його учасниками під дією попиту та пропозиції на фінансові ресурси, активи,інструменти та фінансові послуги. Об’єктивною основою функціонування фінансового ринку є розбіжність в потребі у фінансових ресурсах в того чи іншого економічного суб’єкта ринкових відносин із наявними джерелами фінансування як в обсягах, так і в часі. Причому фінансовий ринок не просто виконує функцію обміну тимчасово вільних грошових коштів на певні фінансові активи чи інструменти, але й обслуговує товарні ринки та ринки сфери послуг. Саме на фінансовому ринку відбувається переміщення тимчасово вільних грошових коштів від тих економічних суб’єктів, які мають в них надлишок, до тих суб’єктів, які мають потребу у цих коштах. Тому метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання та результативне розміщення заощаджень в економіці, ефективний перелив інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на цей час є потреба в капіталі [343, c. 3 – 4].
Фінансовий ринок є одним з найважливіших складових економічної системи, що інтегрує економічні та фінансово-кредитні відносини в єдине ціле. Досвід країн із трансформаційною економікою показав, що за слабкого керування процесами, що відбуваються на фінансовому ринку, економіка виявляється неспроможною розв’язати гострі проблеми макроекономічної розбалансованості. З урахуванням нових умов і реальної ситуації в українській економіці проблеми фінансового ринку, соціально-економічні закономірності його функціонування й державного регулювання, пошуку оптимальної для цього етапу теоретичної моделі вимагають нових політико-економічних досліджень і напрацювання науково обґрунтованих практичних рекомендацій. Ця проблематика для економічної науки особливо є актуальною в умовах формування соціального ринкового господарства за підпорядкування державної антикризової програми широким заходам зі стимулювання розвитку суспільного виробництва та забезпечення суспільного відтворення.
Вся работа доступна по Ссылке
