Теоретичне обґрунтування критеріїв раціональності у формуванні фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку
В сучасній економічній теорії значне місце відведено сутності фінансово-кредитних відносин, специфіці їх прояву в різних економічних системах. Однак, як показали дослідження, значно менше уваги надається оцінці ефективності цих відносин, визначенню їх позитивного або негативного впливу на макроекономічну ситуацію в державі. Більшість досліджень таких питань побудовано на визначенні економічних інтересів різних суб’єктів економіки, їх суперечності і зіставленні між собою та обґрунтуванні напрямів, що забезпечують їх єдність. Виходячи з історичного розвитку різних країн, можна аксіоматично стверджувати, що наявність суттєвих протиріч між економічними інтересами основних суб’єктів економіки призводить до втрат ефективності господарювання, спонукає до пошуку шляхів їх розв’язання. Саме останній напрям є поштовхом для розвитку фінансово-кредитних відносин і їх удосконалення. Отже, розглядаючи фінансово-кредитні відносини, що складаються на фінансовому ринку між носіями економічних інтересів, доцільною є постановка питання про раціональність їх побудови.
Постановка проблеми і обґрунтування необхідності у формуванні раціональних фінансово-кредитних відносин між економічними суб’єктами не викликають сумніву, однак їх реалізація потребує уточнення цілої низки теоретичних положень. Зокрема, важливо виокремити предмет дослідження раціональності формування фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку, обґрунтувати напрями і критерії раціональності у взаємодії суб’єктів економіки.
Сам термін «раціональність» не має чітко визначених ознак. Більш того, його використовують при вирішенні різних питань, пов’язаних із поведінкою суб’єктів економіки (теорія раціональних очікувань, теорія суспільного вибору тощо) [411, c. 35]. В останні роки на базі цих теорій сформувалась теорія раціонального вибору (далі – ТРВ), яка використовується при прогнозуванні поведінки економічних суб’єктів у різних ситуаціях.
У нашій роботі використано основні положення ТРВ для визначення раціональності фінансово-кредитних відносин між учасниками фінансового ринку на таких рівнях: держава – домогосподарства; держава – підприємства; держава – фінансово-кредитні установи; фінансово-кредитні установи – підприємства; фінансово-кредитні установи – домогосподарства; домогосподарства – підприємства, підприємства-підприємства.
За основу визначення сутності терміна «раціональність» прийнято трактування цього поняття М. Вебером як раціональної або розумної поведінки суб’єкта. Раціональність – це ідеальний (абстрактний) тип реальності, який дозволяє сформулювати певні гіпотези стосовно поведінки економічних суб’єктів, а відтак і прогнозувати їх можливі відносини між собою [439, c. 5].
ТРВ концентрує увагу на нормальній поведінці людини в економічних процесах. Використовуючи термін «раціональність» у дослідженні фінансово-кредитних відносин, слід враховувати, що такі відносини формуються в реальному суспільному середовищі, яке впливає на економічних суб’єктів і змінює їхню поведінку. Останні наштовхуються на певні перешкоди, що заважає досягненню ідеальних цілей та змушує коректувати свої рішення. Більш того, суспільство кожної країни приймає рішення щодо можливої поведінки основних суб’єктів економіки, спонукаючи їх дотримуватись певних правил у взаємовідносинах. У більшості випадків для суб’єктів економіки з боку суспільства встановлюються певні обмеження, які можуть мати формальний і неформальний характер. Формальні обмеження базуються на законах, які прийняті в суспільстві. Неформальні обмеження найчастіше пов’язані з традиціями, культурним надбанням нації, звичками. Звісно, що в кожній країні сформувалися свої передумови для формування раціональної поведінки суб’єктів економіки.
Сучасна ТРВ визначає принцип раціональності з урахуванням таких його характеристик: суб’єктивність, обмеженість, індивідуалізм [35, с. 15].
Суб’єктивність раціональності сучасні дослідники розглядають крізь призму індивідуальності рішень, які мотивують поведінку суб’єктів економіки. Зокрема, Е. Даунс вважає раціональною поведінкою людини, якщо вона спрямована на досягнення своїх цілей таким шляхом, який, на її погляд, вимагає найменших можливих витрат. Варто відзначити, що принцип досягнення найвищих результатів з найменшими витратами широко використовувався в соціалістичній економіці. Однак досягнення такої мети так і залишилось нереалізованим, оскільки суперечило іншим установам суспільства і не відповідало інтересам прямих виконавців. Останні не були повними власниками результатів, а тому не були зацікавлені в досягненні найвищої ефективності господарювання. Проте і в сучасних теоріях західних дослідників розуміння раціональності залишається спірним і суб’єктивним Існують різні теоретичні трактування щодо форм прояву раціональності у виборі фінансово-кредитних і будь-яких інших відносин різними суб’єктами економіки [412, с. 5].
Обмеженість раціональності в сучасних теоріях розглядається з позицій впливу часу, трансакційних витрат та інформації на актуалізацію рішень, що приймаються одними економічними суб’єктами та мотивують їхню поведінку стосовно інших. Деякі аспекти невизначеності були досліджені Ф. Найтом та Дж. М. Кейнсом і знайшли відображення в їхніх концепціях стосовно монетарної і фіскальної політик. Г. Саймен уперше сформулював загальний принцип обмеженої раціональності, який можна було використовувати під час досліджень зі всіх суспільних наук [432, c. 237]. Він сформулював концепцію раціональності, що враховувала роль факторів невизначеності та нерівномірного розподілу інформації в поширених ситуаціях вибору.
Спроби дослідити поведінку економічного суб’єкта в економічному середовищі, спрогнозувати його рішення щодо вибору собі партнерів в умовах часових обмежень, невизначеності, у загрозливих ситуаціях знайшли відображення в багатьох працях західних учених. Однак і на теперішній час більшість їхніх концепцій стосовно раціональності вибору має локальний характер.
Вся работа доступна по Ссылке
