Методологічні підходи до дослідження фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку

     

      Численні публікації вітчизняних економістів, політиків, соціологів свідчать про те, що на теперішній час ефективність функціонування різноманітних економічних суб’єктів в Україні значною мірою залежить від макроекономічної ситуації, тобто від економічної політики держави, фактичних результатів їх діяльності, пропорцій, які сформувалися в країні між окремими галузями економіки, попитом і пропозицією на фінансові, матеріальні і трудові ресурси, між цінами, доходами, доходами населення тощо. Сучасна економічна теорія пропонує різні методологічні підходи до аналізу та оцінки впливу макроекономічної ситуації, що склалася в державі, на поведінку економічних суб’єктів та розвиток фінансово-кредитних відносин між ними, оперуючи при цьому агрегованими величинами, зокрема такими, як валовий внутрішній продукт (ВВП), середній рівень цін, ринкова процентна ставка, рівень інфляції, зайнятості, безробіття тощо. Аналіз публікацій з питань дослідження економічної сутності фінансово-кредитних відносин показав, що на сучасному етапі розробленості проблеми фахівці намагаються в ньому сумістити два різні аспекти.

      Перший аспект – фінансовий, передбачає дослідження фінансово-кредитних відносин як економічних процесів, що відбуваються у суспільстві з приводу формування, розподілу та використання фінансових ресурсів економічними суб’єктами з метою забезпечення життєдіяльності людей та суспільного відтворення. Цей напрям тісно пов’язується з усіма відносинами у сфері фінансів, які передбачають утворення і використання фондів грошових коштів на безповоротній і безкоштовній основі (формування і використання коштів державного та місцевих бюджетів, придбання товарів і послуг економічними суб’єктами, надання дотацій, субсидій, матеріальної допомоги тощо).

      Другий аспект – кредитний, передбачає досліджувати фінансово-кредитні відносини з позицій перерозподілу вартості між економічними суб’єктами, які носять добровільний характер, на засадах повернення, строковості, платності і цільового використання (надання і погашення кредитів, позик).

      Проблема в тому, що між зазначеними аспектами досліджень існують суттєві методологічні розбіжності в напрямах вибору предмета дослідження, методів кількісного виміру ефективності фінансово-кредитних відносин тощо. Для з’ясування особливостей і закономірностей фінансово-кредитних відносин слід уточнити сутність та функції основних економічних суб’єктів в умовах ринкової економіки. На думку С. Мочерного, економічним суб’єктом виступає особа, яка здійснює економічну, господарську діяльність. Таким суб’єктом є окрема людина, сім’я, підприємець, підприємство, фірма, компанія, держава, міжнародні фінансово-кредитні установи тощо [86, с. 469]. У кожній країні ключовими економічними суб’єктами фінансового ринку в плані фінансово-кредитних відносин є:

      • держава як сукупність інституцій, що забезпечують розвиток фінансово-кредитних відносин і національної економіки загалом, формують правову базу, будучи одночасно власником чи отримувачем коштів, які формуються в процесі фінансово-кредитних відносин, а також місцеві (регіональні) органи влади, які є власниками комунальної, територіальної власності та вирішують питання, пов’язані з ефективністю використання фінансових ресурсів. Назвемо цих суб’єктів органами державного управління;

      • державні і недержавні підприємства, корпорації, які виступають отримувачами коштів (нефінансові корпорації);

      • банки (депозитні корпорації) та небанківські фінансові установи (інші фінансові корпорації), які виступають власниками фінансових ресурсів чи здійснюють залучення коштів від інших економічних суб’єктів та наділені правами щодо його ефективного використання. Разом депозитні та інші фінансові корпорації формують фінансовий сектор;

      • фізичні особи (домогосподарства), які мають доходи, капітал та можуть використовувати їх відповідно до власних інтересів.

      У зарубіжній науковій економічній літературі широке розповсюдження знайшла модель кругообігу доходів та продуктів, яка відображає рух доходів і витрат чотирьох груп суб’єктів: домашніх господарств, фірм, уряду та фінансових посередників (рис.2.1.). Представлена схема моделі передбачає низку умовностей. Зокрема, містить окрім підприємств та домашніх господарств такі блоки як «держава» та «фінансовий ринок»; передбачає державне втручання в економіку; вважається відкритою системою, оскільки присутні зв’язки й вплив інших держав світу на кругообіг доходів економічних суб’єктів.

      Вся работа доступна по Ссылке