Cистемний підхід у дослідженні фінансово-кредитних відносин суб’єктів фінансового ринку

     

      Традиційно, вивчаючи багатопланові проблеми, що зазнають складних, різноспрямованих впливів зовнішніх факторів і відрізняються багатоваріантністю ендогенних умов розвитку, вчені використовують системний підхід дослідження, який дозволяє комплексно підійти до їх вирішення.

      Слід виділити основні обставини, що визначають необхідність застосування системного підходу до дослідження фінансово-кредитних відносин, які відбуваються між різними економічними суб’єктами на фінансовому ринку. По-перше, існує багато визначень та класифікацій як фінансових, так і кредитних відносин, а також наявність значної різноманітності суб’єктів фінансового ринку – учасників цих відносин, що ускладнює проблему їхнього комплексного дослідження. По-друге, законодавчо визнані цілі та стратегічні напрями розвитку фінансово-кредитних відносин, а також використання різного роду об’єктів фінансового ринку у діяльності економічних суб’єктів набувають специфічних рис на макро- , мезо- та мікрорівнях відповідно до загальнодержавних, регіональних та власних пріоритетів даних суб’єктів. По-третє, будь-яка діяльність, в тому числі й у сфері фінансово-кредитних відносин, і сама повинна мати системні риси щодо власної структури та функціональних напрямків, тобто сама бути системою. Слід зауважити, що фінансово-кредитні відносини в період централізованого управління країною здійснювались на основі внутрішніх і зовнішніх зв’язків, насамперед організаційного характеру. Жорсткі вертикальні й горизонтальні зв’язки, які відрізнялися контрольними цифрами щодо розвитку та фінансово-кредитного стимулювання економіки, розподіл централізованих фінансових ресурсів, сформували фінансово-кредитні відносин країни як єдину систему, яка позбавила стимулів до саморозвитку як окремих економічних суб’єктів, так і регіони і країну в цілому.

      Традиційно система розглядається як цілісність взаємозалежних елементів, зв’язки між якими інтенсивніші й стабільніші, ніж зв’язки з макросистемою або оточуючим її соціально-економічним середовищем (ця властивість системи називається її відносною ізольованістю). Поряд з цим існують й інші визначення системи, наприклад: „засіб, за допомогою якого відбувається процес вирішення проблеми”; „множина об’єктів разом із взаємозв’язками між об’єктами та їхніми атрибутами”; організоване чи складне ціле, зібрання або сполучення речей чи частин, що утворюють складне чи єдине ціле”; „сукупність об’єктів, поєднаних якоюсь формою регулярної взаємодії чи взаємозалежності з метою виконання певної функції”[85, c. 26]. Синергетичний ефект системи підкреслюється В. Афанасьєвим, який характеризує її як „сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові (інтегральні, системні) якості, не властиві елементам, що її утворюють. Існують й інші визначення поняття системи, що виділяють її філософську, математичну, фізичну й інші сторони. Незважаючи на таке різноманіття формальних визначень, суть цього поняття полягає в тому, що система повинна розглядатися як деякий цілісний комплекс взаємозв’язаних елементів, які об’єднані спільністю мети й утворюють особливу єдність з зовнішнім середовищем. Система також характеризується ієрархічністю і динамічним характером внутрішніх і зовнішніх зв’язків” [85, c. 27].

      Сформулюємо такі основні системні принципи, якими можна охарактеризувати будь-яку систему: багатокомплексність (сукупність елементів – складових системи); динамічність (взаємна залежність кожного елементу системи від іншого, а також залежність властивостей цих елементів в системі від їх розташування у системі в цілому, функцій та інших параметрів усередині цілого); емерджентність або цілісність (принципова незвідність властивостей системи до суми властивостей усіх її елементів, тобто не визначення з властивостей складових елементів властивостей системи в цілому);

     структурність (яка характеризує залежність поведінки системи від поведінки її окремих елементів, їх властивостей та структури); ієрархічність системи (кожна ланка системи, з одного боку, виступає у вигляді більш обмеженою структурною системою, а з іншого – є частиною, компонентом більш ширшої системи); множинність підходів до вивчення кожної системи через принципову складність їх структури і властивостей; залежність системи від факторів середовища (внутрішнього і зовнішнього), під впливом яких система проявляє та змінює свої властивості.

      Вся работа доступна по Ссылке