Удосконалення монетарних механізмів забезпечення розвитку фінансово-кредитних відносин

     

      Стратегія і тактика при проведенні монетарної (грошово-кредитної) політики не лише завжди були та залишаються предметом наукових дискусій та аналітичних досліджень, а й впливають на діяльність банківської системи, різноманітних економічних суб’єктів, а також розвиток фінансово-кредитних відносин між ними. Монетарна політика є складовою загальноекономічної політики, яку здійснює держава через центральний банк з метою забезпечення економічного зростання, підвищення добробуту населення, стабільності грошової одиниці через вплив на пропозицію та ціну грошей. Вона реалізується через регулювання фінансово-кредитних відносин типу «центральний банк ↔ комерційні банки ↔ інші економічні суб’єкти». Саме тому механізми цієї політики слід максимально зорієнтувати на вирішення завдань соціально-економічного розвитку, які постають перед вітчизняною економікою в умовах конкуренції та ринкових перетворень. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. Монетарна політика суттєво впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти, а зокрема – впливає на розвиток фінансово-кредитних відносин, що відбуваються на фінансовому ринку [384, с. 17].

      З метою впливу на фінансово-кредитні відносини за допомогою монетарної політики НБУ застосовує відповідні механізми, які передбачають здійснення регулятивних заходів, які впливають на цільові орієнтири монетарної політики (додаток Р). Особливістю цих механізмів є те, що завдяки їх використанню центральний банк має можливість впливати на процеси, які відбуваються не лише в монетарній сфері, а й у реальному секторі. Вибір того чи іншого інструменту монетарної політики, які застосовує центральний банк, є доволі широким. Використання різноманітних механізмів варіюється залежно від напрямів економічної політики держави, рівня відкритості її економіки, рівня розвитку фінансових ринків, особливостей національної банківської системи, традицій і конкретних економічних умов.

      Одним із монетарних механізмів, який використовується центральними банками впливу на фінансово-кредитні відносини – це обов’язкові резервні вимоги. Використання механізму обов’язкових резервів дозволяє НБУ прямо впливати на фінансово-кредитні відносини комерційних банків: підвищення норм обов’язкових резервів зменшує суму їхніх фінансових ресурсів та, відповідно, скорочує обсяги інвестування національної економіки. У свою чергу, зниження норм обов’язкових резервів збільшує ресурсний потенціал комерційних банків, що дає змогу нарощувати обсяги кредитів і вкладень у цінні папери [252, с. 25]. Розвиток фінансово-кредитних відносин в Україні серед інших необхідних умов потребує й удосконалення чинної в Україні політики обов’язкового резервування. У зарубіжній економічній літературі, зокрема російській, наведено різноманітні пропозиції щодо вдосконалення політики формування обов’язкових резервів, які зберігаються в центральних банках: здійснювати диверсифікацію резерву залежно від типу банківської установи; строків її діяльності; обсягу, складу та структури активів установи банку; рівня розвитку фінансового ринку та регіональних особливостей; диференціювати обов’язковий резерв залежно від належності депонованої суми до того чи іншого грошового агрегату грошової маси. Взагалі думки та пропозиції вітчизняних і зарубіжних економістів з питань зміни політики обов’язкового резервування зводяться до доцільності її пом’якшення, хоча трапляються й більш радикальні думки щодо кардинальної модернізації системи резервних вимог або її повного скасування.

      Для розвитку фінансово-кредитних відносин за рахунок удосконалення механізму обов'язкового резервування ми пропонуємо внести такі зміни до Положення НБУ про порядок формування обов’язкових резервів для банків України та філій іноземних банків в Україні:

      1. Впровадити тридцятиденний розрахунковий період для визначення середньозваженої величини обов’язкових резервів. Це дасть змогу забезпечити відповідну еластичність системи обов’язкового резервування та розрахунок максимально об’єктивної величини резервів , а комерційні банки зможуть належно враховувати коливання залишків депозитів і планувати свої відносини зі здійснення активних операцій з урахуванням певного рівня дохідності.

      2. Розширити критерії диференціювання величини резервних вимог. Окрім порядку диференціації за строковістю (строкові, до запитання) і видом валют (національна, іноземна), який діє на даний час в Україні, диференціювання можна здійснювати за такими критеріями: 1) за абсолютними сумами коштів, унесених на банківські депозити; 2) за цільовою спрямованістю кредитів, що надаються банками (в поточну чи інвестиційну діяльність); 3) за типом кредитних установ, їх розмірів, та залежно від вибору пріоритетів під час здійснення активних операцій. Саме розширення елементів диференціювання резервних вимог за різними критеріями слід уважати одним із найбільш перспективних напрямів розвитку обов’язкового резервування в системі заходів монетарного регулювання економічних процесів, що може підвищити їхню гнучкість та ефективність.

      3. З метою стимулювання фінансово-кредитних відносин з розміщення ресурсів банків знижувати обсяги обов’язкових резервів на величину довгострокових інвестиційних кредитів, які надані за рахунок самостійно сформованих ресурсів, та величину придбаних ОВДП та депозитних сертифікатів НБУ. Позитивні наслідки такого заходу проявлятимуться у частковому вирішенні проблеми підтримки ліквідності банків та сприянні розвиткові вторинного ринку державних цінних паперів. При цьому з боку НБУ слід забезпечити посилений контроль за правильністю відображення цих операцій у звітності.

      4. З метою заохочення банків до формування резервних вимог НБУ слід запровадити нарахування і сплату процентів на величину обов’язкових резервів банків, що могло б стати важливим засобом підвищення ефективності функціонування кредитних установ загалом та розвиткові фінансово-кредитних відносин банків з НБУ. Також це могло б бути певною компенсацією для комерційних банків, котрі формуючи резервні вимоги, фактично вилучають частину власних активів з обігу, навіть якщо відсоткова винагорода за зберігання резервів вітчизняних комерційних банків буде незначною.

      Вся работа доступна по Ссылке