Передумови формування організаційно-економічного механізму управління підприємствами агропродовольчої сфери

     

      В результаті проведення ринкових реформ в Україні сформувалися нові, специфічні умови функціонування агропромислових підприємств. Жорсткість конкурентної боротьби, насичення ринків товарами, падіння платоспроможного попиту і ряд інших чинників ускладнюють діяльність підприємств і призводять до актуалізації проблеми ефективного управління. На сьогоднішній день забезпечення не тільки розвитку, але навіть збереження показників діяльності підприємств АПК на колишньому рівні надзвичайно складно без постановки довгострокових цілей, завдань, визначення методики та стратегії досягнення поставлених цілей. Більшість учених і фахівців вважають, що за умов становлення ринкових умов господарювання управлінню підприємствами агропромислового комплексу Україні порівняно із західною економікою, має бути притаманна власна специфіка та механізм здійснення.

      Формування організаційно-економічного механізму управління на досліджуваних підприємствах в даний час є одним з методів мобілізації власних ресурсів і підвищення конкурентоспроможності.

      На сьогоднішній день в умовах переходу до ринкової економіки, різких змін ринкової кон’юнктури, високого ступеня господарської невизначеності підприємства АПК практично позбавлені захисту від втрат і потрясінь, що в свою чергу обумовлюється як наявністю негативних факторів зовнішнього середовища, таких як наявність конкуренції, коливання попиту, цін, так і недосконалістю організаційно-економічного механізму управління.

      Використання підходів, заснованих на принципах, що не відповідають сьогоднішнім умовам, призводить не тільки до стагнації розвитку, але і до збитків. Звідси, актуальною проблемою економічної науки і практики господарювання стає формування організаційно-економічного механізму управління агаропромисловими підприємствами, а так само створення інформаційної бази для його впровадження в практику.

      Складнощі організації процесу управління сучасним підприємством АПК пов’язані з необхідністю постійної адаптації його організаційно-економічної системи управління до змін, що відбуваються в економічному оточенні. У цій ситуації ефективність роботи підприємства безпосередньо залежить від ефективності функціонування управлінського механізму та ефективності прийнятих рішень.

      Чимала роль у вирішенні цього завдання повинна належати теоретичним методам. У рамках теорії управління та менеджменту запропоновано безліч науково - обґрунтованих підходів - від розгляду світового досвіду корпоративного управління до створення нових глобальних методик побудови ефективних структур управління, які опрацьовані закордонними авторами та представниками вітчизняних шкіл. Вітчизняні вчені використовують розробки зарубіжних авторів, пропонують адаптовані концепції організаційного управління, які ґрунтуються на специфічних особливостях економіки України.

      Управління - широке поняття. Відповідно до одного з визначень - це «процес планування, організації, мотивації і контролю, що є необхідним для формулювання і досягнення цілей». У складі цього різнорівневого і багатопланового процесу реалізації взаємопов’язаних функцій необхідним елементом є процес прийняття управлінських організаційних рішень. Організація управління передбачає структурну побудову сукупності ланок з метою організаційної стабілізації управління. Отже, організаційну побудову управління можна визначити як певну категорію менеджменту, що відбиває організаційний бік управлінських відносин і являє єдність взаємозв’язків та ланок і рівнів управління [115].

      Саме тому, структура менеджменту являє собою систему оптимального розподілу прав, обов’язків та відповідальності, форм і порядку взаємодії між її елементами [2,6].

      Ми вважаємо, що основними інструментами структури управління підприємствами АПК є елементи, зв’язки, рівні і повноваження організаційної структури управління. Фахівці, служби або органи апарату управління, що виконують певні функціональні обов’язки являють собою інструменти організаційної структури управління. Керівниками використовуються два напрями спеціалізації інструментів системи управління [7]:

      1) залежно від складу структурних підрозділів розрізняють ланки структури менеджменту, що виконують функції маркетингу, виробниого менеджменту, управління розвитком науково-технічного прогресу;

      2) зважаючи на характер загальних функцій в процесі управлінських дій, відбувається формування служб, що здійснюють планування, організацію виробництво, управління, та контроль над всіма цими процесами. Взаємовідносини між структурними елементами управління підтримуються через зв’язки. Зв’язки горизонтального характеру передбачають процеси узгодження і орозташовані на одному рівні. Вертикальні зв’зки являють собою відносини ієрархії. Потреба в них виникає за ієрархічного характеру організації системи менеджменту, і вони виникають за умов наявності різних рівнів управління, кожен з яких переслідує свою мету. Дворівнева структура формується верхніми та нижними управлінськими ланками. За наявності трьох і більше рівнів в організаційній системі управління відбувається формування середнього рівня [9].

      Вся работа доступна по Ссылке