5.2. Модернізація державного регулювання у контексті формування українського ринку перестрахування
В умовах посилення впливу кризових явищ в національній економіці особливо актуальним завданням, яке потребує негайного розв’язання, є розробка і впровадження дієвих важелів впливу держави на функціонування ринку перестрахування, інституції якого спрямовані на забезпечення фінансової стійкості страхового ринку, надійного страхового і перестрахувального захисту, досягнення економічної стабілізації та загального добробуту. У контексті державного втручання у перестрахувальні процеси вагома ніша належить податковому регулюванню перестрахувального бізнесу, від якого у значній мірі залежить формування цивілізованого та дієздатного перестрахувального ринку. Своєю чергою, держава має здійснювати постійний контроль та вживати заходів для запобігання порушенням на ринку перестрахування, зокрема, пов’язаним із використанням “схемного” перестрахування для оптимізації оподаткування суб’єктів господарювання.
У зв’язку з цим упродовж функціонування ринку перестрахування підвищуються нормативні вимоги до перестрахової діяльності. Так, до прийняття Постанови Кабінету Міністрів України № 124 від 04. 02. 2004 р. “Про затвердження порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика)-нерезидента” оптимізаційні схеми реалізовували завдяки покриттю ризиків у перестраховиків-нерезидентів перерахуванням страхових премій за кордон. Вагомий потік коштів, вилучених з інвестиційного процесу, спрямовували в офшорні зони. Як правило, перестрахування за такою схемою не забезпечувало гарантії повернення коштів у разі настання страхового випадку, надійності та безпечності перестраховиків-нерезидентів. Удосконалення державного регулювання перестрахувальної діяльності з перестраховиками-нерезидентами в лютому 2004 року після прийняття Постанови, що посилює вимоги до платоспроможності іноземних перестраховиків, посприяло зменшенню обсягів схемного страхування і перестрахування.
Крім того, з метою зниження рентабельності “схемного” перестрахування було запроваджено “рейтингове” перестрахування. Передбачали, що перестрахувальні операції з нерезидентами оподатковуватимуться за ставкою 0%, якщо рейтинг фінансової надійності (стійкості) перестраховика відповідає вимогам, які встановив Кабінет Міністрів України, в інших випадках – за ставкою 15%.
У зв’язку із змінами у податковому законодавстві від 01. 10. 2004 р. впроваджено нові ставки оподаткування суми перестрахувальних премій на користь нерезидентів. Зокрема, знижено ставку податку з 15% до 3% за договорами перестрахування ризиків (у т. ч. страхування життя) для низькорейтингових страховиків-нерезидентів та введено оподаткування перестрахової діяльності за ставкою 3% при укладанні договорів перестрахування ризиків за посередництвом перестрахових брокерів. Тобто, якщо перестрахування з нерезидентами відбувалося за участю перестрахового брокера, оподаткування здійснювали на тих умовах, що були характерні для перестрахування в нерейтингових перестраховиків-нерезидентів. З одного боку, податкові зміни позитивно вплинули на розвиток перестрахування з нерезидентами, зменшивши податкове навантаження страховика при укладанні договорів перестрахування з іноземними перестраховиками, що мають низький рейтинг, з іншого – негативно позначилися на посередницькій перестрахувальній діяльності на ринку, практично витісняючи з нього перестрахових брокерів.
Задля виконання цього Закону 3. 12. 2004 р. затверджено Розпорядження Держфінпослуг № 2885 “Про затвердження Вимог до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів” [243]. Однак, на нашу думку, використання податкового регулювання як методу боротьби з фіктивним перестрахуванням неспроможне запобігти негативним тенденціям та розв’язати проблеми на ринку перестрахування. Такі зміни призвели тільки до подорожчання перестрахування, проте не стали перешкодою для провадження “схемних” перестрахувальних операцій.
Вся работа доступна по Ссылке
