Центральний та місцевий уряд: міжнародний досвід політичної підтримки та економічної доцільності децентралізації
Завдяки дії фіскального (бюджетного) федералізму різноманітні рівні державної влади в сучасних демократично-правових державах – від центрального (федерального, національного) уряду до найдрібніших місцевих органів самоврядування – наділені правами формувати і витрачати кошти бюджетів свого рівня. Принцип фіскального федералізму означає право встановлювати і збирати податки в межах певної юрисдикції, що відображає рівень фінансової автономії субнаціональних влад різних рівнів.
Порівняно із зарубіжними зразками система забезпечення децентралізації фінансових ресурсів в Україні організована дуже просто. У США, Великій Британії, Франції, Німеччині, Італії, Канаді, Японії, а також інших розвинених країнах – членах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), належний позитивний ефект від проведення децентралізації досягається в першу чергу за допомогою власних джерел фінансування цієї політики, якими є місцеві податки та збори. Крім того, в Україні відсутня міжрегіональна податкова конкуренція (tax competition), яка при приведенні за рубежем принципу фінансової автономії органів місцевого самоврядування до абсолюту викликає різнобій величини податкових ставок і умов оподаткування. Відповідно в Україні відсутні області з репутацією „податкового раю” або, навпаки, „податкового пекла”. Надмірне різноманіття місцевих правил і рівнів оподаткування, властиве, наприклад, США, недоцільне і навряд чи можливе в Україні – унітарній державі.
Разом з тим, світова тенденція, яку назвали процесом децентралізації, має позитивний характер, вона повинна розвиватися і в Україні. Сутність децентралізації – делегування більшої кількості суспільно-державних функцій і рішень на розсуд місцевих влад за умови, що разом із повноваженнями передаються і права на відповідні фінансові ресурси. Важлива політична причина цього процесу – місцева влади ближча до людей, більше від них залежить, з її функціонерами люди нерідко знайомі особисто. Соціально-економічна перевага децентралізації і фінансів, і повноважень на рівень місцевих самоврядних адміністративно-територіальних утворень полягає в тому, що блага і вигоди, які одержують платники за рахунок наповнених податками місцевих бюджетів, відповідають їхнім безпосереднім нагальним інтересам, враховують локальну специфіку, обставини і колорит.
За емпіричним правилом, яке підтверджується західним досвідом, самоврядні органи функціонують більш ефективно в тому разі, коли мешканці певної субнаціональної адміністративно-територіальної одиниці, вони ж – громадяни, виборці, платники податків і споживачі суспільних благ (public goods), оплачують за рахунок місцевих податків блага і послуги, які їм забезпечує суспільний сектор, іншими словами, одержують все, що ними було оплачено. Оскільки громадяни мешкають у взаємно перехресних юрисдикціях знизу доверху (самоврядна територія – регіон – держава), в ідеалі важливо, щоб у кожен із бюджетів, що відповідає конкретній ланці державного устрою, вони згідно з принципом фіскальної еквівалентності платили суму податків, рівнозначну вартості одержаних платниками вигод (благ і послуг).
Місцеві податки – важливе джерело фінансової підтримки демократії. Адже саме місцеві власті найбільше знають людей і залежать від них, саме на місцевому рівні найбільш зручно виявити й задовольнити нагальні потреби громадян, що є істотною демократичною цінністю.
У практичному аспекті оптимальний місцевий податок повинен, як показує західний досвід, мати такі характеристики: легко піддаватися адмініструванню на місцевому рівні; поширюватися виключно, принаймні головним чином, на місцевих резидентів; не створювати проблем, пов’язаних з податковою гармонізацією чи конкуренцією між урядами національного та субнаціонального (місцевого й регіонального) рівнів. Найбільшою мірою даним вимогам відповідають: податок на нерухоме майно, податок на транспортні засоби, плата за надання комунальних послуг, збори за користування послугами місцевих органів. У ряді країн крім податку на нерухоме майно справляють податок на рухоме майно, об’єктами якого є цінні папери, договори і патенти, предмети особистого користування (витвори мистецтва, антикваріат, коштовності) та деякі інші види майна. Подібний податок у сучасній Україні навряд чи реальний через труднощі обліку й оцінки об’єктів оподаткування, складності адміністрування даного податку. У контексті західного досвіду альтернативний метод фінансування видатків місцевих бюджетів, поширений у ряді країн, – місцеві надбавки до загальнодержавних податків (ПДВ, податок з доходів фізичних осіб і прибутків юридичних осіб) або у певній пропорції розподіл (розщеплення) надходжень від загальнодержавних податків між окремими ланками бюджетної системи (на зразок Німеччини).
Вся работа доступна по Ссылке
