Аналіз стандартів та міжнародного досвіду регулювання процесів соціально-економічного розвитку регіонів
Одним з пріоритетних напрямків економічних досліджень, починаючи з другої половини ХХ століття, в західній науці була проблематика отримання кількісних характеристик рівня та якості життя, а також соціального розвитку країн та націй. Протягом тривалого часу змінювалися уявлення та підходи до формулювання цілей соціального розвитку та змістовного наповнення життя населення якісними характеристиками. Умовно процес наукового пошуку, експертних обговорень та розвитку досліджуваного напрямку можливо розділити на чотири етапи. Перший етап, який приходиться на 50-ті роки минулого століття характеризувався перевагою суто технократичного підходу до вимірювань. На цьому етапі використовувалися суто макроекономічні індикатори, об’єднані в систему національних рахунків. Другий етап розвитку 60-ті роки минулого століття, пов'язаний з усвідомленням того, що якість життя населення та процес соціально-економічного розвитку, який опосередковує досліджуване явище, є достатньо складними та багатогранними об’єктами, які не можуть бути описані суто макроекономічними метриками. Такого роду висновки обумовили формулювання і нині актуального методологічного положення, що економічний розвиток (який полягає в економічному зростанні) – не є метою країн та націй, а є лише інструментом, засобом для удосконалення та підвищення рівня якості життя. Формулювання такого теоретико-методичного підґрунтя обумовило у подальшому застосування значно ширшої інформації статистичного характеру, на основі якої розраховувалися соціальні індикатори розвитку та якості життя населення. Протягом третього етапу, у 70-80-ті роки минулого століття, здійснювалося проектування універсальних оціночних та діагностичних систем, на основі яких можливо було б оцінювати ефективність державного соціального управління, результативність програм та моделей соціально-економічного розвитку. Четвертий етап, який триває, починаючи з 90-х років минулого століття по теперішній час, характеризується використанням розроблених, універсальних та достатньо широко визнаних і розповсюджених методик оцінки рівня якості життя, певну частину яких, у подальшому, буде проаналізовано.
Протягом тривалого періоду часу, починаючи з 70-х років минулого століття, значну роботу в напрямку розробки та удосконалення стандартів якості життя було здійснено фахівцями та експертами різних структурних підрозділів ООН. Достатньо поширеною є помилкова думка, що до 90-х років ХХ століття не існувало спеціальних узагальнених показників, що унеможливлювало порівняння умов життя людей у різних країнах у світовому масштабі [300, с. 108]. Еволюція підходів до розробки систем оцінки та вимірювання якісних характеристик життя населення характеризувалася балансуванням експертних думок між дослідженням об’єктивних умов життя і розвитку суспільства та суб’єктивних оцінок якості життя самим населенням. Такого роду роботи велись ООН, Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та Міжнародною організацією праці (МОП). Єдиним, в чому об’єднувалися бачення експертних груп, було те, що передбачені до проектування системи оцінки якості життя населення, мали ґрунтуватися на тенденціях та реальному стані суспільного розвитку країн і територій. Таким чином, було концептуально обґрунтовано, що оцінки потребують задоволення мінімальних потреб споживання населення, а також забезпечення населення основними соціальними послугами (у т.ч. їх доступності).
Вся работа доступна по Ссылке
