Генезис систем та механізмів інфраструктурного забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів

     

      Аналіз сучасної системи та концепції державного управління якістю життя населення України визначив, що в їх основі, на сучасному етапі розвитку, знаходиться координаційний механізм, функціонування якого спрямоване на забезпечення зв’язку та узгодженості між окремими функціональними напрямками державного управління в економічній та соціальній сферах. Актуальність питання розвитку державних механізмів управління якістю життя населення на вищому рівні прийняття рішень характеризується певним рівнем визначеності, про що свідчать відповідні положення основного програмного документу нормативного характеру в сфері соціально-економічного розвитку Україні (Стратегія соціального та економічного розвитку України до 2015 р.) та створення Координаційної ради при уряді. Однак, в ході дослідження основних засад функціонування Координаційної ради визначено, що на неї покладено лише дорадчі функції, а її основним напрямком діяльності є лише відігравання ролі дискусійного майданчика.

      У свою чергу, аналіз низки нормативних документів програмного характеру [217; 218; 219;220; 221; 222; 223; 224; 244; 245; 246; 247; 248; 249; 250; 308; 309; 310] дозволяє зробити висновок, що у сучасних умовах відсутня чітка, документально закріплена концепція, політика чи стратегія в сфері управління якістю життя населення України. В окремих концепціях, програмах, доктринах, планах, стратегіях, прийнятих на державному рівні, лише стверджується про наявність широкого кола проблемних питань, більшість з яких складають змістовне наповнення категорії якості життя. Однак шляхи вирішення цих проблем в програмних документах різних урядів дещо відрізняються (маються на увазі програмні документи за однією тематикою). Але головним є те, що в значній кількості випадків, глибоко пов’язані з погляду на концепцію управління якістю життя напрямки, на практиці розглядаються відокремлено, без ув’язки з іншими аспектами підвищення рівня якості життя населення України. Внаслідок цього виникають несистемність, фрагментарність, неузгодженість, дублювання, взаємовиключення та інші характеристики, які в сумі визначають дезінтегрований характер управління якістю життя населення.

      Навіть, якщо формально підійти до аналізу напрямків, які були виокремленні у якості складових сучасної концепції управління якістю життя, погодитися з тим, що саме вони є пріоритетними, а уся інша сукупність питань є другорядною, то сім складових сучасної концепції державного управління якістю життя (табл. 2.4), на наш погляд, є завеликою сукупністю, координація елементів якої не надає можливості досягати ефективного результату при обмежених ресурсах (зокрема про це свідчить практика та результати реалізації більшості з програмних документів в досліджуваних напрямках). Хоча, у той же час, як вже було встановлено, значна частка положень нормативних актів в межах означених напрямків дублюють одне одного та передбачають підходити до вирішення одних і тих же питань з різних боків.

      Серед важливих недоліків сучасної системи та концепції державного управління якістю життя населення України слід також виокремити їх недосконалість в тій частині, що неврахованими лишаються питання розвитку матеріальної бази такого роду управління у вигляді пришвидшення темпів економічного зростання, операційного забезпечення системи управління, елементами якого визначено інноваційну та науково-технічну діяльність, інфраструктурний розвиток, забезпечення продовольчої безпеки (на засадах розвитку агропромислового комплексу).

      Вирішення питання врахування усього різноманіття аспектів та змістовних елементів управління якістю життя населення можливо здійснити на основі двох об’єктивно існуючих варіантів. Перший, виходячи з результатів попереднього аналізу, є традиційним та полягає в розширенні переліку функціональних напрямків, в межах яких здійснюється реалізація політики соціального та економічного розвитку, який, у свою чергу, розглядається як основа зростання рівня якості життя населення. Однак, зазначений шлях вже довів свою неефективність, яка обумовлюється розпорошеністю недостатнього обсягу достатньо обмежених ресурсів та зусиль серед слабкозкоординованих, дублюючих, взаємовиключних, несистематизованих напрямків державної соціальної і економічної політики. Другий – полягає в обґрунтуванні декількох поліфункціональних, інтегрованих, системних напрямків реалізації державної політики в сфері управління якістю життя. При цьому якість життя набуває пріоритету та розглядається як явище, що є первинним по відношенню до соціально-економічного розвитку країни, який, у свою чергу, визначається як певний результат, досягнутий за рахунок існуючого рівня якості життя. Другий варіант є більш вдалим через те, що він дозволяє забезпечити, з одного боку, концентрацію наявних ресурсів на стратегічно-визначених пріоритетних точках зростання, а, з іншого боку, диверсифікувати управлінський процес шляхом забезпечення змістовного відокремлення обраних напрямків реалізації державної політики в сфері управління якістю життя. Такого роду диверсифікація за змістовно та функціонально відокремленими стратегічними напрямками дозволяє отримати кумулятивний та синергетичний ефект у випадку досягнення планових показників за кожним з напрямків, та, у той же час, забезпечує певний рівень ізольованості цих напрямків один від одного, що у разі настання несприятливих обставин (у вигляді кризових явищ та невиконання планових завдань) сприяє уникненню лавиноподібних процесів та ефекту доміно, коли негативні результати в окремих сферах тягнуть за собою відповідні наслідки у пов’язаних структурних елементах системи управління якістю життя населення.

      У основу критеріальної бази виокремлення такого роду поліфункціональних та інтегрованих напрямків реалізації державної політики доцільно покласти сформульовані підходи до визначення сутності категорії якості життя. У цьому випадку управлінський вплив буде здійснюватися на об’єкти, що мають різні якісні характеристики та є різними за своєю сутністю (очевидно, що й управлінський вплив буде мати певні особливості та специфічні характеристики), але, фактично, предметом впливу будуть різні сторони (аспекти) одного і того ж об’єкту – якості життя населення. У якості підходів, передбачених для подальшого використання в ролі критерію виокремлення системних напрямків реалізації державної політики в сфері якості життя населення доцільно виокремити об’єктивістський та структурний (передбачає поділ на змістовний та операційний) підходи до трактування сутності поняття якості життя населення.

      Вся работа доступна по Ссылке