Категоріальний апарат дослідження інвестиційної привабливості

     

      Необхідність трансформації національної економіки на інноваційних засадах напряму залежить від її інвестиційної привабливості та інвестиційного клімату, який існує у країні. У науковій літературі та сфері господарської діяльності поняття «інвестиційна привабливість» та «інвестиційний клімат», зазвичай, або ототожнюють, або розрізняють між собою.

      Зазначені економічні категорії увійшли в наукову термінологію й господарську практику у зв’язку з необхідністю прийняття ефективних рішень у міжнародній інвестиційній діяльності. Пильну увагу питанням прийняття ефективних інвестиційних рішень у сфері міжнародної інвестиційної діяльності приділяли приблизно з 50-х рр. ХХ ст., проте сутність зазначених економічних категорій серед науковців, управлінців та спеціалістів-практиків все ще залишається дискусійною. Інвестиційна привабливість як економічна категорія визначається або з позиції інтересів абстрактного інвестора, або з позиції об’єкта (соціально-економічної системи) інвестування, який розглядається в координатах: підприємство, галузь, регіон, країна.

      Таким чином, розмаїття інтересів інвесторів і різного рівня соціально-економічних об’єктів (систем) інвестування надають поняттю інвестиційної привабливості широкий спектр властивостей, багатофакторний економічний сенс та обумовлюють багато в чому суб’єктивний характер оцінки. Багатоаспектна сутність інвестиційної привабливості випливає вже з самого тлумачення слова «привабливість». Так, у «Новому тлумачному словнику української мови» термін «привабливість» тлумачиться як те, що «викликає захоплення», «манить, притягує до себе», «викликає інтерес, відкриває цікаві можливості» [1]. За словником В. Даля [2] – «принадність», «чарівність». Проте проблема багатоаспектності інвестиційної привабливості має досить глибокі методологічні корені, які походять із природи категорії «капітал». Такий зв'язок простежується вже в тому, що, за Ф.Х. Найтом, можливість перетворення поточних благ у капітал реалізується їхнім збереженням і, завдяки цьому, – інвестуванням нових благ [3, с. 166]. Тобто, стосовно поточних благ феномен капіталу передбачає наявність одночасної дії збереження та інвестування в умовах організованої людської діяльності (організованого суспільства) за принципами суспільного поділу праці [3, с. 61], що обумовлює наявність відповідної соціальної солідарності [4]. Отже, лише в організованій соціальній взаємодії індивідів реалізується властивість блага бути капіталом. «Для створення капіталу, – зазначав Ф.Х. Найт, – перш за все потрібно, щоб хтось створив надлишки, тобто виробив більшу кількість споживчих благ, ніж спожив, і зробив це за певний час до появи капітальних благ. У цьому й полягає сутність “збереження”» [3, с. 306].

      У такому ж ключі капітал досліджувався й К. Марксом [5].

      Вивчаючи можливі рівні збереження благ, Ф.Х. Найт доходить висновку, що «найкрупніший розряд збереження − повернення доходу знову в бізнес просто через інтерес до цього бізнесу та бажання сприяти його зростанню» [3, с. 162].

      Водночас Ф.Х. Найт свідомий того, що «бажання збільшити дохід дуже часто не є домінуючою мотивацією». Він підтверджує це положення, зокрема, тим, що люди «настільки ж нерозбірливо інвестують у підприємства, які майже напевно не будуть прибутковими, як і в найбільш процвітаючу фірму, а ще й тим, як багато реінвестування в суспільстві здійснюється директорами корпорацій, яким взагалі не дістануться плоди цієї роботи». На думку вченого «істина приховується в тому, що справжні мотиви в житті людей, у всякому разі тих, хто вершить великі справи, за своїм характером ідеалістичні. У своїй основі психологія бізнесмена така ж, як психологія художника, винахідника чи державного діяча. Він присвятив себе певній справі, і ця робота поглинає його повністю, стає нерозривною з його «Я», вираженням його особистості. Він живе тим, що його бізнес росте й удосконалюється за визначеними ним планами» [3, 162].

      Таким чином, у інвестиційному процесі «фундаментальну роль відіграє психологія бізнесу, а це – річ досить складна, тонка й навіть підступна» [3, с. 165]. Означене природно породжує багатоаспектність і багатофакторність проблеми інвестиційної привабливості.

      Багатоаспектність і невизначеність проблеми інвестиційної привабливості в контексті історичного розвитку з часом лише зростає. Підтвердженням цьому може бути, зокрема, хоча б та обставина, що й по сьогодні залишаються дискусійними питання сутності капіталу, про що свідчить наукова дискусія, яку вели впродовж 1950–1970 рр. англійський та американський Кембриджі, що була обумовлена різними ідеологічними поглядами її учасників та фундаментальними методологічними питаннями щодо співставлення істотно різних уявлень про економічну науку й корисність теорії рівноваги як інструменту економічного аналізу [6].

      Сутність інвестиційної привабливості розширюється й за рахунок неоднозначності застосування самого терміну «капітал». Свого часу Ф.Х. Найт, разом з терміном «капітал» використовував і таке поняття як «невідчутний капітал», що невіддільний від особистості свого власника [3, с. 292] (маються на увазі освіта, накопичені знання, навички та вміння – людський капітал). Поняття «невідчутний капітал» використовується П. Бурдьє для ідентифікації культурного, соціального та символічного капіталів [7]. Він же обґрунтував наукову теорію взаємоконвертації різних форм капіталу, зокрема, економічного та вже названих – культурного, соціального й символічного капіталів, що підтверджує головне методологічне положення теорії капіталу, за яким властивість блага бути капіталом реалізується лише в контексті соціальної взаємодії та соціальної солідарності. Поза межами соціальної солідарності феномен капіталу відсутній. Зрозуміло, що капітал має соціальну природу. Свого часу проблема взаємоконвертації різних форм капіталу та необхідних для цього соціальних і економічних умов ґрунтовно вивчалась К. Марксом. Головною умовою прояву властивості блага бути капіталом за його дослідженнями теж є наявність соціальної взаємодії.

      К. Маркс використовував одночасно поняття «капітал», «індивідуальний капітал» і «суспільний капітал» [8]. Поняття суспільного капіталу широко використовується в дослідженнях М. Портера [9] та Ф. Фукуями [10]. Проте в зазначених авторів він розглядається в контексті концепції «соціального капіталу». Дослідження Дж. Коулмана [11] та Р.Д. Патнама [12] теж пов’язані з концепцією «соціального капіталу» Г.С. Беккера – з економічною категорією «людський капітал» [13].

      В.В. Радаєв [14, с. 21–22], досліджуючи сутність поняття «капітал» у контексті економіко-соціологічного підходу та використовуючи загальний підхід і принципи класифікації форм капіталу П. Бурдьє, збагачує типологію форм капіталу, до якої, за його концепцією, входять: економічний, фізичний, культурний, людський, соціальний, адміністративний, політичний та символічний капітали. У економічних дослідженнях широко вживаються й такі поняття, як інтелектуальний, структурний, клієнтський, інноваційний, організаційний [15, 16, 17], регіональний [18] капітали. Широкий вжиток мають поняття «науковий капітал» та «науковий авторитет» як особливий тип капіталу [19]. «Добре ім’я» фірми теж визнається особливим капіталом, «науковий потенціал» трактується як «нефізичний капітал», «інститути» розглядаються в якості «суспільного капіталу» [20] тощо. У концепції Ю. Бородянського та Ю. Саєнка «capitalis – це головний базовий інстинкт людини, що відрізняє її від тварини… І капітал як економічне поняття, і capitalis як головний інстинкт людини – поняття однієї сутності. Економічне розуміння – лише одна грань універсального явища, частковий прояв capitalis’а» [21].

      Таким чином, багатофакторність категорії «інвестиційна привабливість» обумовлена багатоаспектною сутністю природи капіталу, в основі якої знаходяться як економічна, соціальна, так і суспільно-психологічна складові. Базуючись на концепції капіталу та враховуючи, що лише в організованому суспільстві за принципами поділу праці (соціально-економічному середовищі) він може реалізовувати свою основну функцію, логічним стає положення, за яким сутність категорії «інвестиційна привабливість» полягає в найсприятливішому забезпеченні соціально-економічних умов для реалізації функції блага бути капіталом. Це означає, що взаємодія природних, економічних, соціальних, суспільно-психологічних, політичних, соціально-правових та інших факторів має обумовити таке соціально-економічне середовище, в якому найкращим чином може реалізовуватися функція капіталу – забезпечувати дохід.

      Отже, можна вважати, що соціально-економічне середовище (СЕС) – це сукупність життєво необхідних умов (компонентів), що дані природою, створюються свідомо чи спонтанно, регулюються нормативно-законодавчими актами, соціальними приписами та, у своїй системно-синергетичній взаємодії, забезпечують сприятливість відтворення якості життєдіяльності соціальних суб’єктів, продуктивної діяльності економічних суб’єктів і перспектив їх розвитку. Компоненти СЕС мають різний ступінь складності, знаходяться в ієрархічній залежності і є похідними від самого соціально-економічного середовища як цілісності.

      Вся работа доступна по Ссылке