Факторно-орієнтована концепція вимірювання та оцінки інноваційного потенціалу в контексті інвестиційної привабливості національної інноваційної системи

     

      Дослідження існуючих в літературі підходів щодо вимірювання та оцінки інноваційного потенціалу територіальних утворень засвідчують складність зазначеної проблеми та неоднозначність підходів у її вирішенні [241]. Проте, практично всі вони акцентують увагу на необхідності виокремлення в структурі інноваційного потенціалу ресурсної та результативної його складових.

      Сутність інноваційного потенціалу територіального утворення можна визначити як міру спроможності останнього трансформувати свої ресурси в інноваційний розвиток, продуктивне нарощування своїх інноваційних якостей та можливостей. Основними компонентами ресурсної складової можна вважати людський капітал як головну креативну силу інноваційних перетворень (людський капітал інноваційного розвитку) та інвестиційну підтримку реалізації науково-дослідницької функції інноваційного потенціалу.

      У концепції Г.С. Беккера [51] економічний підхід до людського капіталу виходить із припущення про максимізацію корисності дій і розглядає, яким чином продуктивність людей та їхні вигоди змінюються у ринкових та неринкових ситуаціях в залежності від інвестицій в освіту, професійну майстерність і знання.

      Дослідження проблем сутності людського капіталу засвідчують переважно про якісний характер цього феномену. Так, Дж. Коулман [11, с. 125–126] з цього приводу зазначає, що «так само, як фізичний капітал створюється змінами в матеріалах, з яких виготовляються знаряддя виробництва, удосконалюючи тим самим процес виробництва, людський капітал створюється шляхом внутрішньої трансформації самих індивідів, викликаної їхніми навичками й здібностями… Якщо фізичний капітал повністю відчутний на дотик, будучи втіленим в очевидних матеріальних формах, то людський капітал менш відчутний. Він проявляється в навичках і знаннях, придбаних індивідом».

      У цьому контексті В.В. Радаєв [14, с. 25–26], дотримуючись точки зору, що «у своєму інкорпорованому стані людський капітал являє собою сукупність накопичених професійних знань, умінь і навичок, одержуваних у процесі освіти й підвищення кваліфікації, які згодом можуть приносити дохід – у вигляді заробітної плати, відсотка або прибутку», робить висновок, що «людський капітал безпосередньо пов'язаний із соціально-професіональною стратифікаційною системою, у якій групи поділяються за наявною освітою й професійною кваліфікацією, умовами та змістом праці, що утворюють межі між професіями й спеціальностями… Безпосередньо вимірювати обсяги професійних знань і навичок, зазвичай, складно в силу їхньої якісної різнорідності. Тому найкращим стандартним вимірником обсягу накопиченого людського капіталу є опосередкований - час, витрачений на освіту й підвищення кваліфікації. Іншим непрямим кількісним вимірником може виступити, наприклад, рейтинг освітніх установ».

      Подальший розвиток концепцій змістовного наповнення категорії людського капіталу, моделей і методів його вимірювання та оцінки [243] більшою мірою акцентує увагу на інноваційних якостях та властивостях цього феномену, що він є головним джерелом інновацій та ідей. В цілому (за І.В. Соболєвою), у відповідності до логіки сучасних теорій людського капіталу, які поділяються науковою спільнотою, вважається, що він «втілений в окремій людській особистості, а сукупний національний запас людського капіталу дорівнює сумі запасів усіх громадян, проживаючих на території країни».

      У зазначеному контексті сучасні дослідження припускають, що креативність людського капіталу обумовлюється сукупністю проінвестованих суспільно-корисних виробничих та загальнолюдських знань, навичок та здібностей, якими володіють люди і застосовують їх на практиці у повсякденному житті [231, розділ 1.1].

      За В.Л.Макаровим [244] та Мокір Дж. [245, с. 10-37] сукупність знань у суспільстві можна приймати рівною числу людей, що сумарно спожили всі види знань. Таким чином, зазначає В.Л. Макаров, економіка знань продукує тим більший об’єм продукції, чим, з одного боку, більше знань створено ученими та, з другого боку, чим більше людей спожили ці знання.

      Вся работа доступна по Ссылке