Теоретико-методологічні положення кластерної моделі розвитку інноваційного потенціалу національної економіки
Наявність регіональних наукових центрів Національної академії наук України (НАН України) та Міністерства освіти і науки України (МОН України) створює в Україні реальні можливості формування соціально-економічного середовища інноваційного розвитку. Регіональні наукові центри є реально-діючим науково-організаційним та фінансово-економічним механізмом інноваційного розвитку національної економіки, що враховує специфіку соціально-економічних й соціокультурних територіальних особливостей її розвитку. Якщо розглядати зазначений фактор у контексті концепції створення моделей конкурентних переваг регіонів («діаманта» М.Портера), то це та унікальна специфічна властивість, яка характеризується сьогодні потенціалом реальних перспектив створення відповідних спеціалізованих (специфічних) детермінант інвестиційної привабливості та конкурентних переваг конкретних територій нашої країни.
Офіційно регіональні наукові центри в Україні діють з травня 1971 року. Проте, підготовча робота по їхньому створенню в основному була проведена ще до 1960 р. Так, у звіті «Про виконання рішень ХХІ з’їзду КПРС по розвитку науки і впровадження у виробництво досягнень науки в Українській РСР», надісланої 27 червня 1960 р. до ЦК КПРС за підписом завідувача відділу науки і культури ЦК Компартії України Ю.Ю.Кондуфора, з цього приводу, зокрема, зазначалося: «Необхідно створити один державний орган, який би ніс всю повноту відповідальності за впровадження завершених науково-дослідних робіт і мав право і можливості, необхідні для реалізації впровадження» [258].
Важливо звернути увагу на ту обставину, що в основі концепції створення регіональних наукових центрів була провідна (за М.Портером) ідея обов’язкової наявності в них, як науково-дослідних установ, так і підприємств «готового продукту чи сервісу», яка по суті є головною методологічною сутністю формування кластерних схем. Тим самим, на практиці реалізовувався механізм науково-виробничого співробітництва, замкнутого на готову продукцію чи сервіс у вигляді «специфічних державно-громадських утворень, аналогів яким не було в інших республіках» СРСР [259].
У директивних документах того періоду ці державно-громадські утворення називались науковими центрами Академії наук УРСР та підпорядковувались лише їй. У 1971 році було створено п’ять таких центрів: Харківський, Донецький, Дніпропетровський, Південний та Західний наукові центри АН УРСР. «Після створення наукових центрів регіональна структура АН УРСР набула конкретної форми і, отримавши організаційну підтримку від органів державної влади, стала осередком міжвідомчої наукової та науково-технічної координації в регіонах України» [212, с. 516]. В однойменних зазначених обласних центрах концентрувався на той час найвищий науковий потенціал [260].
У 1981 році було створений новий – Північно-Західний (Вінницька, Житомирська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області [261, с. 6]) науковий центр з розташуванням ради центру в м.Києві та перейменований Дніпропетровський науковий центр у Придніпровський і Харківський – у Північно-Східний. Робота з проблем управління науково-технічним прогресом по м.Києву та Київській області велась Координаційною радою АН УРСР. Отже, в республіці функціонувала система регіональної організації науки, спрямована на інноваційний розвиток усіх регіональних економік та вітчизняного господарського комплексу загалом.
Основними ознаками її формування (за Байдаковим В.В., Коновцем О.Ф., Скляренком А.Є.) були: «висока концентрація промислового виробництва; розвиток в регіонах наукомістких галузей народного господарства; широка мережа вищих навчальних закладів як основа підготовки висококваліфікованих спеціалістів; наявність відомчих й галузевих науково-дослідних установ», що відповідають сучасним уявленням про кластерну модель інноваційного розвитку економіки.
На теперішній час в Україні діють шість регіональних наукових центрів, які формують особливості соціально-економічного розвитку усіх адміністративно-економічних регіонів країни. Це Північно-Східний, Донецький, Придніпровський, Південний, Кримський та Західний регіональні наукові центри.
З листопада 2006 року вони функціонують у відповідності з оновленим Типовим статутом регіонального наукового центру НАН і МОН України, затвердженого рішенням-постановою Колегії Міністерства освіти і науки України та Президії Національної академії наук України від 22.11.2006 №14/1-13/302.
Аналіз документів, які регламентували діяльність зазначених регіональних наукових центрів засвідчує, що їхнє створення було зорієнтовано на розвиток людського й суспільного капіталів, наукового, інноваційного та виробничо-промислового потенціалів відповідного природно-економічного району (економічного кластеру), куди входили декілька областей республіки. На той час (1971 рік) такі наукові терміни як «інноваційний потенціал» та «інноваційна економіка» не мали широкого вжитку. Використовувалась інша наукова термінологія, проте вона по суті порівнянна з сучасною.
