Детермінанти міжнародного науково-технологічного та економіко-інноваційного співробітництва країн
В сучасних умовах світове господарство розвивається на засадах інтенсифікації економічного співробітництва. Процес глобалізації підкреслив необхідність вдосконалення форм міжнародних відносин та розвиту макро- та мікроекономічних систем. З іншого боку, потужно розвиваються процеси регіоналізації на наднаціональному і національному рівнях. Глобалізація і регіоналізація, як протидіючі тенденції обумовлюють закономірний розвиток сучасної економіки.
Аналіз вітчизняних і зарубіжних розробок показує, що значна частина економічних і соціальних проблем нині розглядались під кутом зору глобалізації, з іншого боку розширялась і поглиблювалась тематика регіональних досліджень, в тому числі з проблем виходу регіонів у світовий економічний простір.
Соціально-економічні явища мають територіальну визначеність. Економічні процеси розгортались в рамках певних територіальних систем. Будь-яке економічне явище або процес, з одного боку підлягає дії об’єктивних економічних законів, а з іншого – об’єктивних законів розвитку територіальних систем. На початку 80-х рр. Е.Алаєв, аналізуючи методологію дослідження геопросторових систем (виток сучасної регіоналістики) зазначав, що вже складений триєдиний підхід: територіальність, комплексність і конкретність. Однак зараз його треба доповнити ще одною якістю – глобальністю, тобто вимогою обов’язкового співвіднесення локальних, регіональних, національних, зональних та інших проблем з їх світовим (глобальним) фоном .
Вітчизняна наука має два потужні канали теоретико-методологічних і практичних розробок, стосовно особливостей економічного співробітництва у світі:
1) взаємодія національної економіки з глобальним конкурентним середовищем;
2) специфіка виходу окремих регіонів у світовий простів. Розробки цього напряму вміщують дуже широкий спектр питань – від особливостей інвестиційного клімату окремих регіонів, засобів його поліпшення до розвитку експортних виробництв, проте всі ці питання розглядались без огляду на аналогічні процеси в інших регіонах, тобто без відправної точки аналізу, що національна економіка – це регіонально інтегрована система. І участь окремого регіону, як компоненту системи більш високого рівня, може мати різні наслідки для національної економіки в цілому, в залежності від того, який сектор економіки (галузь, підприємство) стає суб’єктом міжнародної взаємодії. Особливо це стосується системоутворюючих і бюджетоутворюючих підприємств, що мають прямі і опосередковані зв’язки в межах національної економіки .
Враховуючи багатовимірність проблеми, на міждисциплінарного синтезу теорій і понять недостатньо. Необхідна побудова еклектичної теоретичної моделі, яка б сфокусувала різнопланові наукові парадигми: теорії розвитку територіальних систем та розміщення продуктивних сил; теорію регіонології; теорії мікро-, і макроінтеграції; теорії інтернаціоналізації і транснаціоналізації виробництва; теорії глобалізації; теорії конкурентоспроможності; сучасні напрями економічної теорії: економічну синергетику і неоінституціоналізм. Еклектика названих наукових парадигм необхідна, оскільки стала очевидною обмеженість усталених теоретичних підходів до аналізу економічного співробітництва на всіх її ієрархічних рівнях – від глобального, національного до рівня окремих регіонів.
Видатний вчений та дослідник інтеграційних процесів Б. Балаша також відзначає, що співробітництво включає дії щодо зменшення дискримінації, метою економічної інтеграції є елімінування тих чи інших форм дискримінації.
Отже, у понятійному аспекті економічне співробітництво позначає більш широке явище, ніж економічна інтеграція. У той же час інтеграція характеризує більш глибокі, стійкі економічні взаємини, має своєю метою створення наднаціональної або міжнаціональної форми керування і контролю.
Вся работа доступна по Ссылке
