Формування парадигми трансферу знань та економічної транзитології

     

      Не можна сказати, що до середини ХХ ст. економiчна наука не придiляла уваги феномену трансформації економiчних систем. Серйознi економiчнi дослiдження в межах еволюцiйного підxoдy були здiйсненi К. Марксом, Й. Шумпетером, Т. Вебленом та iншими вiдомими вченими. Проте за умов iндустрiальної економiки бiфуркацiйнi трансформації мали епiзодичний характер, вiдтак особливої уваги потребували проблеми пiдтримки гомеостазу iснуючих макросистем на основi використання iнструментів механiзму зворотного негативного зв'язку.

      Водночас постiндустрiальнi перетворення сучасних економічних систем, започаткованi у другiй половинi ХХ ст., стимулювали безперервнi змiни динамiчної свiтогосподарської piвноваги. 3азначенi процеси актуалiзували завдання вмiлого використання механiзмiв позитивного оберненого зв' язку на основі глибокого дослiдження феномену розвитку та трансформації економiчних систем. Водночас виявилося, що наявнi теорії не придатнi для пояснення нових цивiлiзацiйних реалiй, пов'язаних iз локальними та глобальними переходами. 3агальновизнаною на сьогоднi є обмеженiсть неокласuчної meopiї та методології щодо аналiзу системних економічних трансформацiй. Попереднiй аналiз наявних пiдходiв до цiєї проблеми дає эмогу стверджувати таке.

      • Неокласичну теорiю пронизують "однозначне розуміння" (визнання за критерiй iстинностi суджень "конвенцiональностi", "уточнення" та "згоди") i "ранiше визначенi конструкції" (прийняття за аксiоми, отриманих виключно конвенцiонально, концепцiй "методологiчного iндивiдуалiзму", "обмеженостi pecypciв", "рацiональностi економічної поведiнки", спрямованої на максимiзацiю корисностi). Водночас, як слушно зауважує М. Блауг, прихильнiсть захiдних дослідникiв до названих принципiв наштовхується на серйознi труднощi при поясненнi цiлого класу соцiально-економiчних явищ, якi є непередбаченими результатами свiдомої дiяльностi людей .

      • "Жорстке ядро" неокласuчної теорії утворюють поняття, пpuaдamнi для аналiзу рiвноважного стану статuчної економiчної системи. Як вiдомо, традицiйна економiчна теорiя обмежена переважно статичними й стабiлiзованими ззовнi системами. Моделi економiчної рiвноваги Л. Вальраса, Дж. Неймана, К. Ерроу, К. Дебре, Р. Аллена, Дж. Xiкca та iH. виключають фактор часу, не передбачають впровадження розбалансовуючих факторiв, трактують хаотичнi процеси в економiчних системах як минущi явища чи простi збурення довгострокової рiвноважної еволюцiї.

      • Неокласuкu iгнорують важлuвiсть iнформацiйного, iнстuтуцiйного та еволюцiйного acпeкmiв трансформацiйнuх змiн. Приймаючи за точку вiдлiку модель досконалої конкуренцiї, вони розглядають yci вiдхилення вiд неї як "провали ринку", лiквiдувати якi покликана держава. Йдеться про оптимальну траекторiю розвитку економiки, в якiй права власностi чiтко визначенi, контракти є повними й пiдлягають безумовному виконанню, трансакцiйнi витрати не здiйснюються.

      • Неокласuчнuй аналiз, що ґрунтується на пpiopumemнocmi прuнцuпiв прагматuзму та формальної логiкu, непридатний для пояснення природи та соцiально-економiчного механiзму якiсних системних зрушень. Йдеться про те, що внаслiдок високого рiвня формалiзацiї неокласичний iнструментарiй слабо пристосований до виявлення генезису реальних системних змiн, не дозволяє вийти за межi космополiтичного уявлення про eкономіку країни як сукупнiсть iндивiдуальних господарств, що функцiонують в однорiдному cвітовому конкурентному просторi,

      • Неокласuчнiй meopiї пpumaмaннi позаiсторuчнuй пiдxiд, ототожнення рамок економiчної науки з пepioдoм панування ринкового господарства. На думку сучасних дослiдників, неокласики переконанi, що є деякий "магiстральний шлях iсторiї, вiдмова вiд якого неминуче призведе до загибелi нашої цивiлiзацiї. Вiдтак слiд погодитися з тим, що "неокласична економiчна теорiя має багато важливих застосувань, але погано спiввiдноситься з процесами, що мають довгострокову природу", оскiльки не враховує того, що "власне ринковi iнституції" не конституюють систему господарства".

      Сказане дає пiдстави стверджувати, що неокласuчна парадигма нацiлена на дослiдження iдеального внутрiшнього стану зрiлої економiчної системи з позuцiй стiйкої рiвновагu, упорядкованостi, гомогеннocmi, орiєнтацiї на чiтко вuзначенi передумови взаємодiї суб'єктiв господарювання (економiчну рацiональнiсть, детермiнованiсть, абстрагування вiд змiн у реальному часi тощо). Однак методологiчнi пiдходи, пов'язанi з дослiдженням економiчних систем переважно в cтанi статики, розумiнням процесiв розвитку лише як лiнiйних, поступальних i безальтернативних, ставленням до явищ нерiвноваги i нестiйкостi в економiчному розвитку як до "прикрих неприємностей, як до чогось негативного, що збиває з правильної траекторії", є непридатними для розумiння динамiчних процесiв сучасностi i "потребують свого переосмислення в свiтлi нової економiчної реальностi, у тому числi стосовно економiчної практики трансформацiйних систем".

      Вся работа доступна по Ссылке