Інституціональні прояви ринкового регулювання лісокористування
Нездатність методологічного апарату традиційної економічної теорії розкрити фундаментальні взаємозв’язки в системі суспільних відносин, особливо ті, що стосуються колективного вибору і неформальних взаємовідносин, призвела до розробки нового методологічного інструментарію. Таким методологічним інструментарієм є інституціональний підхід, який являє собою теоретичну позицію, що включає ряд методологічних прийомів, які розглядають соціально-економічні процеси через призму інституціональних форм їх організації, а також систему норм, правил та стереотипів поведінки економічних агентів.
У зв’язку з цим дедалі більшою мірою вчені спрямовують увагу на теорії інституціонального напряму, які разом з економічними методами дослідження застосовують історичний, соціологічний, правовий, політологічний, біхевіористський інструментарій. Розширення об’єкта інституціонального аналізу і включення в нього навичок, норм, правил, форм організаційної поведінки, інститутів дозволяє теоретично пояснити поточні зміни у країнах із перехідною економікою, а також розробити і запропонувати комплекс заходів, спрямованих на прискорення завершення ринкових перетворень [196].
Осмислення реальної складності новітньої історії економічного інституціоналізму на пострадянському просторі вимагає застосування модернізованого інституціонального підходу, що базується на методології економічної генетики. В такому аналітичному ракурсі інституціоналізм розглядається як функціонально визначений вид наукової діяльності й особливий інститут сфери виробництва наукового знання. Інакше кажучи, інституціоналізм – це не лише напрям досліджень, а й спільнота дослідників як статусних агентів, які об’єдналися за певними когнітивними функціями і колективно встановили негласні правила свого функціонування [294].
Якщо для більшості сфер господарської діяльності вже розроблено системний набір інституціональних норм, правил та стереотипів поведінки, а також обґрунтовано створення ефективних інститутів-організацій, здатних якісно покращувати використання ресурсного потенціалу, то у сфері лісокористування інституціональна архітектоніка перебуває на стадії зародження. Це пов’язано із домінуванням у світоглядних орієнтаціях представників інститутів вищих щаблів виконавчої і законодавчої влади стереотипу про необхідність формального збереження державної форми власності на лісові блага та централізованого управління лісогосподарською діяльністю.
Щоб виявити придатність прийомів класичного і нового інституціоналізму для дослідження проблем лісокористування та формування сучасної інституціональної системи лісогосподарського виробництва, зупинимося на засадничих моментах цієї теорії, які відображають її методологічний зріз і функціональну спрямованість.
Вся работа доступна по Ссылке
