Шляхи трансформації фіскального регулювання лісокористування
Важливою складовою економічного регулювання збалансованого та невиснажливого лісокористування є система фіскального регулювання. Йдеться саме про фіскальну складову, яка є стягненнями плати за спеціальне лісокористування класичними податковими платежами, штрафами та іншого роду платежами, пов’язаними з господарським освоєнням лісоресурсного потенціалу. Плату за спеціальне лісокористування не можна повною мірою відносити до переліку класичних податків, оскільки вона є формою відчуження частини вартості лісового ресурсу, створеного під впливом природних чинників. Роль цього платежу вагома як з погляду держави – власника лісових ресурсів, так і суб’єктів лісогосподарського підприємництва і територіальних громад.
Вже тривалий період у публікаціях вітчизняних вчених обґрунтовується необхідність перегляду нормативів збору за спеціальне лісокористування, розширення бази стягнення лісоресурсних платежів, перегляду міжбюджетного розподілу лісоресурсної ренти, розширення переліку штрафних санкцій за нераціональне лісокористування та збитки, заподіяні лісовому господарству.
В лісокористуванні податкам як історично перевіреним фінансовим регуляторам економіки приділяється другорядна роль. Але багато вчених вважають, що оподаткування є найважливішим напрямом реалізації лісової політики [45; 47; 86; 231]. В основі фінансового і податкового стимулювання лісокористування має бути принцип цілісності лісової політики, що реалізується на всій території країни за допомогою вмілого поєднання елементів централізації і децентралізації підсистем управління в єдиній системі державного регулювання економіки лісової галузі. Цілісність державної лісової політики необхідно розглядати як органічно збудований комплекс взаємодоповнюючих державних і регіональних заходів з організації відновлення, охорони та захисту лісів, в якому пріоритет прийняття управлінських рішень залишається за державною владою [86].
Ряд проблемних питань вилучення та розподілу лісового доходу досі залишається невирішеним, а саме: вибір податкових чи неподаткових методів; або ж їх економічно обґрунтоване поєднання; обґрунтування співвідношення між ними; вибір способів розподілу платежів за рівнями бюджетної системи держави. Комплексне вирішення цих питань визначається ефективністю функціонування економічного механізму імперативного регулювання рентних відносин у природокористуванні. В лісокористуванні особливо гостро стоїть питання про вибір системи регулювання лісового доходу податковими або неподатковими методами, тим більше в Україні, яка не відзначається високим рівнем лісистості.
Пріоритетність державної форми власності на лісові ресурси вимагає від державних органів влади і управління створення спеціальних регулятивних інструментів реалізації принципу невиснажливого лісокористування. На підставі викладеного вище можна стверджувати, що одним з таких регулятивних інструментів мають бути податки. Саме податок історично розглядався вченими як плата за користування державним майном (ліс).
У розвинених державах світу, які володіють великими лісовими масивами, придатними для промислового використання, в системі вилучення природної ренти переважають податкові методи. Крім того, доходи від експлуатації природних ресурсів перерозподіляються на основі договорів про розподіл продукції та іншими способами. Аналіз зарубіжних податкових інструментів регулювання економіки лісового сектора показує, що існує два основних типи платежів, які здійснюють регулятивний вплив на розвиток всієї системи природокористування [86].
В основі побудови системи такс мають бути витрати лісового господарства на охоронне збереження і відтворення лісів, що враховують рентний дохід, який утворюється в результаті використання деревини у кращих природних, транспортних та інших умовах. Проте в Україні плата за лісові ресурси не повністю відображає вищенаведені витрати, її розмір становить лише 8–10 % від ринкової вартості деревини і є нижчим, ніж за кордоном.
Важливим елементом моделі фінансово-економічного механізму лісокористування є плата за оренду лісового фонду, земельні ділянки якого можуть передаватися в оренду на термін до 50 років, що недостатньо для лісогосподарського виробництва з тривалим циклом відтворення лісів
(50–100 років). За таких умов оренда в основному може стосуватися заготівлі лісу, користування земельними ділянками для туристичних, рекреаційних, мисливських та інших потреб [231].
