Відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами у сфері нормотворчої діяльності
Умови цивільно-правової відповідальності держави за прийняття незаконних актів органів державної влади мають низку особливостей, що є підставою для виокремлення відповідних випадків завдання шкоди в окремий (спеціальний) делікт.
Наявність специфічних особливостей пояснюється правовою природою та характером здійснюваних дій з видання незаконних актів влади.
Ст. 21 ЦК України містить правило відповідно до якого суд визнає незаконним та скасовує правові акти індивідуальної дії та нормативно-правові акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права або інтереси.
Ст. 1175 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Прийняття актів (нормативних та ненормативних) є найбільш розповсюдженою формою адміністративної діяльності. Поділ актів на нормативні та індивідуальні має більше значення, оскільки від виду акта залежить порядок визнання його недійсним. Визначення нормативного та індивідуального акта відсутні в законодавстві, але вони напрацьовані доктриною та підтверджені судовою практикою.
Правовий акт органу державної влади може бути визнаний незаконним у випадку його невідповідності закону чи правовому акту, що має вищу юридичну силу, зокрема: при прийнятті акта органом, який не має права приймати такі акти; за відсутності передбачених законом фактичних обставин, що є підставою для прийняття відповідного правового акта; при довільному тлумаченні положень закону, що зумовило прийняття акта, який такому закону суперечить; при прийнятті акта на виконання скасованого або такого, що втратив чинність закону; при умисному спотворенні змісту закону, що був покладений в основу вирішення представлених в правовому акті питань; при недотриманні правил, строків, форми та процедури прийняття акта.
Необхідно зазначити, що ст. 1175 ЦК України не передбачає відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття актів ненормативного характеру. Зокрема, у справі [61] за позовом приватного сільськогосподарського підприємства «Прогрес» до Бузької сільської ради про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 99360 грн. Одеський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Бузької сільської ради від 17 грудня 2001 р. є актом ненормативного характеру, який породжував права та обов’язки для ПСП «Прогрес», а тому взагалі відсутні підстави до правовідносин, які виникли між сторонами застосовувати приписи ст. 1175 ЦК України.
Правові акти можна поділити на правові акти-дії та правові акти-документи. Юридичний документ взагалі можна визначити як матеріальний об’єкт, який фіксує інформацію способом, що забезпечує її правову значимість. В даному підрозділі дисертаційного дослідження нас цікавлять правові акти-документи. Під правовими актами-документами необхідно розуміти результати правомірних дій суб’єктів, спрямованих на досягнення певних правових наслідків шляхом текстуального закріплення правової інформації в письмовій формі.
Правові акти-документи можуть бути нормативними та ненормативними. Нормативні правові акти-документи поділяються на загальні та індивідуальні. Загальнонормативні правові акти є правовими текстами, які містять інформацію про загальні правові норми, тобто правила поведінки, адресовані невизначеному колу осіб. Індивідуально-нормативні правові акти містять інформацію про індивідуальні правові норми – правила поведінки, адресовані конкретному суб’єкту чи суб’єктам. Ненормативні правові акти-документи фіксують певні юридичні факти (наприклад, свідоцтво про шлюб фіксує юридичний факт вступу людини у шлюб).
