Правові засади надання медичної допомоги

     

      Злочин, передбачений ст. 140 КК України, в першу чергу, полягає в порушенні медичним або фармацевтичним працівником певних правил безпеки у сфері виконання своїх професійних обов’язків з охорони життя і здоров’я громадян. У разі недбалого порушення медичними працівниками своїх професійних обов’язків, що призвели до тяжких наслідків для пацієнта, не дотримуються принципи лікування. Така протиправність визначається, перш за все, наявністю кримінального закону, а по-друге, порушенням законів та підзаконних актів, де основне значення відіграють нормативні акти Міністерства охорони здоров’я України, різного роду положення, інструкції, що видаються його посадовими особами.

      На початку дослідження звернемося до розуміння основних понять, серед яких ключове місце займає медична допомога. Остання досить широко вживається у національному законодавстві України. Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», вона визначається як діяльність професійно підготовлених медичних працівників, що спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами [91].

      Медична допомога визначається у довідковій літературі як комплекс заходів медико-соціального характеру, що включає профілактичну, лікувальну, діагностичну, реабілітаційну, протезно-ортопедичну і зубопротезну допомогу, а також догляд та обслуговування дітей, хворих, непрацездатних та інвалідів [181]. Однак, аналіз наукової літератури та законодавства України дає підстави говорити, що загальноприйняті теоретична та правова дефініції цього поняття відсутні. Як наслідок, в теорії та практиці забезпечення охорони здоров’я існує неясність у ряді термінів.

      Принциповим для роботи є співвідношення понять «медична допомога» та «медична послуга». Їхнє визначення надали для дослідження Конституційному Суду України майже всі провідні наукові центри, медичні університети й академії, академічні інститути, відомі вчені і фахівці-практики, об’єднані у Всеукраїнське лікарське товариство, спеціалісти Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я, що працюють в Україні. Дефініції зазначених понять і термінів, наведені науковцями і практиками, різноманітні і збігаються лише в окремих частинах чи елементах. Так, «медична допомога» і «медична послуга» трактуються і як синоніми, і як антоніми, і як частина одна одної. Так само співвідносяться поняття «медична допомога» і «медичне обслуговування» та інші [141].

      В деяких, але у небагатьох випадках, виділяють надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, тобто, так-званих, «медичних послуг другорядного значення», «парамедичних послуг». Наприклад, у Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти» [128], дано перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах. В цьому документі, крім списку суто медичної допомоги (зубне, вушне, очне протезування дорослого населення; надання всіх видів медичної та лікувально-профілактичної допомоги, крім першої невідкладної, особам, обслуговування яких не передбачено даним закладом тощо), відображені послуги, що надаються з провадження господарської та/або виробничої діяльності (транспортні послуги, вирощування та реалізація продукції підсобними господарствами тощо), згідно з функціональними повноваженнями вищих медичних навчальних закладів та науково-дослідних установ (отримання вищої медичної освіти у випадках, коли абітурієнт уже одержав вищу освіту з іншої спеціальності, надання в оренду приміщень, обладнання і тому подібне). Два останні напрями надання послуг хоча і називаються медичними, проте, не мають безпосереднього зв’язку з предметом нашого дослідження.

      Таким чином, з огляду на проаналізоване вище, утвердимося на думці, що при розгляді юридично значущих дій та кримінальної відповідальності за них доцільно використовувати категорію «медична допомога».

      Перейдемо до основного питання цього розділу – правових засад надання медичної допомоги. Спершу зазначимо, що правову основу розслідування злочинів складають Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, нормативні документи Міністерства внутрішніх справ України, міжвідомчі нормативні акти. Однак, володіння зазначеним правовим інструментарієм не дозволяє забезпечити швидкість і повноту розкриття злочинів цієї категорії. При конкретному розслідуванні необхідно звертатися і до специфічної сфери регулювання, однією з яких є медична допомога.

      Правові основи будь-якої діяльності – це деяка сукупність правових приписів (норм права), що визначають зміст, цілі, принципи, форми та порядок її здійснення, регламентують умови застосування для досягнення її цілей визначених методів і засобів [56, с. 67].

      Вся работа доступна по Ссылке