Особа злочинця

     

      Різні аспекти особи злочинця вивчаються одразу сукупністю таких наук як кримінологія, криміналістика, кримінальне право, кримінально-процесуальне права, юридична психологія, судова психіатрія тощо. Кожний із напрямів має специфічне спрямування та мету дослідження. Більшість типологічних даних про особу, яка вчинила злочин, є елементом кримінологічної характеристики злочинів. Деякі дані, що характеризують особу, яка вчинила злочин, можуть бути використані з метою розслідування злочинів, наприклад, «професійні навички» особи злочинця, що знаходять свій прояв у способах і прийомах підготовки, вчинення та приховування суспільно-небезпечного діяння. Така інформація використовується для формування криміналістичної характеристики злочинів. У криміналістичній науці особу злочинця розглядають переважно в аспекті взаємодії людини з матеріальним і ідеальним середовищем. Дослідженню таких типових рис в криміналістиці присвячені роботи Р.Л. Ахмедшина, О.Я. Баєва, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, М.Т. Ведерникова, Г.Г. Зуйкова, О.В. Дулова, О.М. Колесниченка, В.О. Коновалової, І.А. Матусевич, В.О. Образцова, О.Р. Ратинова, М.В. Салтевського, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблокова та інших. Більшість вчених розглядають досліджувану категорію як структурний елемент криміналістичної характеристики злочину, що дозволило дійти до досить сталого розуміння особи злочинця та підкреслити її криміналістичне значення.

      Одні з перших авторів, які досліджували питання вивчення особи обвинуваченого, М.Г. Коршик і С.С. Степічев вважали, що відомості про особу обвинуваченого потрібні слідчому для вирішення таких криміналістичних питань як: а) висунення і перевірка версії про причетність певної особи до вчинення злочину; б) правильний вибір тактичних прийомів його допиту, очної ставки, обшуку, розшукових заходів; в) для розкриття інших злочинів, вчинених обвинуваченим і встановлення всіх співучасників [52, с. 13].

      На погляд Є.В. Смахтіна, предметна область криміналістики при вивченні особи злочинця зосереджується на вивченні особистих характеристик злочинця, що впливають на слідову картину та узагальнення практики і виявлення закономірностей в механізмі слідоутворення [145, с. 9].

      Особа злочинця є одним з важливих елементів криміналістичної характеристики злочинів, пов’язаних з неналежним виконанням професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником. Окрім загальних ознак особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, ці працівники мають ряд додаткових, що пояснюється їхніми спеціальними функціями та статусом.

      За загальним правилом, вік, з якого наступає кримінальна відповідальність, складає 16 років. Проте, якщо прослідкувати час навчання, здобуття сертифікатів або ліцензій на заняття певними видами медичної діяльності, то очевидним стає факт куди більш вищого віку цих осіб. Відповідно до ст. 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам [91]. Як виняток за спеціальним дозволом МОЗ або уповноваженого ним органу охорони здоров’я особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини. Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, кваліфікується за ст. 138 КК України.

      Не дивлячись на те, що законодавець пред’являє високі вимоги до осіб, які вибрали своєю професією лікування в плані належного документального підтвердження отриманих в процесі навчання знань і чітко визначає правовий порядок їх допуску до складної і відповідальної роботи, до кримінальної відповідальності за п’ять років (2001 – 2005 роки) по Санкт-Петербургу і Ленінградській області притягнуто 105 медичних працівників, серед яких фельдшери склали всього 8%, а решта – відповідно лікарі. З них переважають: хірурги – 21%, терапевти – 15%, анестезіологи-реаніматологи і лікарі приймального покою по – 11% [151, с. 61]. Частіше за інших (50 – 60% всіх лікарських справ) до відповідальності притягують акушерів-гінекологів і хірургів, дещо рідше – педіатрів і терапевтів і дуже рідко – лікарів інших спеціальностей [149, с. 345].

      Розглянемо одне з центральних понять цього підрозділу. Медичний працівник, на думку І.М. Філь, – це фізична повнолітня осудна особа, яка має спеціальну (медичну) освіту (крім цілителів), відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, дозвіл на право зайняття медичною діяльністю (у випадках отримання медичної підготовки за кордоном) або ліцензію (для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності або суб’єктів господарювання) та здійснює професійну діяльність у медичній галузі [165, с. 327].

      Медичний працівник – це спеціаліст, який має відповідну професійну освіту, підготовку та кваліфікацію і завданням якого є здійснення медичної діяльності [79, с. 7].

      Вся работа доступна по Ссылке