Суб’єкт та суб’єктивна сторона порушення пенсійного законодавства

     

      Жодна з країн світу, навіть тих, які прийнято вважати високорозвиненими, не має абсолютного імунітету від проявів протиправної поведінки, що може вражати абсолютно різні сторони і сфери суспільного життя. Адже суспільні відносини, перш за все, виникають, складаються та реалізуються між окремими фізичними особами, тобто людьми. А кожна людина має власні специфічні властивості фізіологічного, психічного, культурного та іншого характеру, на підставі яких утворюється її власний світогляд, що відображає уявлення конкретної людини про добро і зло, честь та гідність, справедливість та несправедливість, свободу, тощо. Керуючись цими уявленнями та світоглядними ідеями, людина самостійно формує для себе ті чи інші життєві пріоритети, настанови, прагнення та цілі, обирає найбільш доцільні та дієві, з її точки зору, засоби, способи та шляхи їх реалізації, тощо.

      Доволі часто люди намагаються досягнути власних цілей шляхом протизаконної поведінки, яка здійснює деструктивний, дестабілізуючий вплив на систему відносин, що склалися у державі та суспільстві, і перешкоджає їх нормальному розвитку. Тож обов’язок України, як, власне кажучи, і будь-якої сучасної цивілізованої держави, що сповідує демократичні та гуманістичні цінності і обрала шлях правової, соціальної держави, створити надійний та ефективний механізм протидії протиправній поведінці суб’єктів. Одне з ключових місць в цьому механізмі займає встановлення юридичної відповідальності осіб за вчинення правопорушень. Однак, для того, щоб зазначена відповідальність була справедливою та виконувала не лише каральну, але й виховну, попереджувальну (превентивну) та профілактичну функції, незалежно від того, в якій сфері вона застосовується, мають бути ретельно досліджені та науково обґрунтовані багато її важливих аспектів, і в першу чергу це стосується складу правопорушення як єдиної і достатньої підстави притягнення суб’єкта до юридичної відповідальності. Відомі адміністративісти В.К. Колпаков та О.В. Кузьменко, акцентуючи увагу на важливому значенні складу правопорушення, зазначають, що вчення про нього займає одне з центральних місць в адміністративно-правовій науці і має велике практичне значення. По-перше, воно сприяє виявленню найбільш істотних ознак антигромадських діянь, їхньому розмежуванню і встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає правовим органам правильно кваліфікувати правопорушення та обирати адекватні їм заходи впливу; по-третє, дозволяє зрозуміти закон, допомагає навчанню юристів і правовому вихованню громадян [71, c. 227–228].

      Адміністративне правопорушення у сфері пенсійного законодавства, як окремий різновид адміністративно-правових проступків, не є виключенням і також має свій склад, тобто встановлену адміністративним законодавством сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням [7, с. 183–184; 71, c. 228].

      За своєю сутністю склад правопорушення — це абстрактний опис діяння (події, факту, явища), що являє собою фіксацію в законі найтиповіших, таких, що частіше трапляються, характерних ознак проступку [71, c. 228]. Або, як зазначає Д. М. Бахрах, це логічна конструкція, правове поняття про правопорушення, що відображає істотні властивості реальних явищ, тобто певних антигромадських дій [24, c. 287].

      Структуру складу злочину становлять чотири елементи, а саме: суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона.

      Як предмет наукових пошуків, склад адміністративного правопорушення перебував у центрі уваги таких дослідників як: В.Б. Авер’янов, Ю.П. Битяк, В.К. Колпаков, Д.М. Бахрах, С.В. Ківалов, І.П. Голосніченко, Д.М. Лук’янець та багато інших. Однак, попри доволі значну увагу правників до проблематики складу правопорушення, в тому числі адміністративного, ряд питань все ще залишаються недостатньо вивченими і потребують наукового доопрацювання. Така ситуація пояснюється багатьма чинниками, зокрема, тим, що правопорушення виявляють велике видове різноманіття, а склад, хоча і притаманний усім їх різновидам без виключення, проте, має вигляд абстрактної конструкції. У той час як реальність, пов’язана із правопорушенням, значно повніша, яскравіша, життєвіша, ніж його абстракція, тобто склад [71, c. 228]. Відтак, склад правопорушення є загальною формою, яка потребує змістовного навантаження (насичення) у кожному конкретному випадку.

      Вся работа доступна по Ссылке