Порядок вирішення колізійних питань вексельних зобов’язань в англо-американському вексельному праві

     

      Остання за часом спроба світової уніфікації вексельного права, здійснена під егідою Ліги Націй у 1930 р. у м. Женева, вкотре засвідчила небажання країн англо-американського права відмовитися від власного типу векселя, внаслідок чого конфлікт між ними та країнами, які приєдналися до женевських вексельних конвенцій, поглибився ще більше. Сутність цього конфлікту полягає не тільки в тому, що в країнах женевського та англо-американського вексельного права діє різний порядок регулювання вексельних зобов’язань, але й у тому, що порядок вирішення колізійних питань вексельних зобов’язань у праві цих країн також є різним.v Як ми вже зазначали раніше, в країнах женевської системи вексельного права, до яких належить і Україна, вирішенню колізійних питань вексельного обігу присвячені положення Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі 1930 р. [54]. В той же час про порядок вирішення колізійних питань вексельних зобов’язань в англо-американському вексельному праві відомо значно менше, оскільки до останнього часу в науці міжнародного приватного права головна увага приділялася лише змісту матеріальних вексельних норм цих країн, тоді як колізійні норми вексельного права Великої Британії та Сполучених штатів Америки досліджувалися здебільшого фрагментарно. У зв’язку з цим, щоб сформувати комплексне уявлення про порядок вирішення колізійних питань вексельних зобов’язань у зазначених країнах, спочатку необхідно дати загальну характеристику джерелам (формам) колізійного вексельного права Великої Британії та Сполучених штатів Америки.

      Джерела англійського колізійного вексельного права. Порядок визначення права держави, яке регулює відповідні вексельні зобов’язання, міститься у джерелах англійського колізійного вексельного права. Система джерел колізійного вексельного права Великої Британії складається: 1) із судових прецедентів з контрактного та вексельного права, які стосуються колізій законів; 2) з положень Англійського закону про переказні векселі 1882 р. (надалі Англійський вексельний закон) [58], і, зокрема, з положень ст. 72 цього закону, які спеціально присвячені вирішенню відповідних колізій. При цьому слід мати на увазі, що хоча порядок вирішення колізійних питань вексельного обігу й закріплений у статутному джерелі права Великої Британії – Англійському вексельному законі, однак центральне місце в системі джерел вексельного права цієї країни все ж посідає судовий прецедент. Досліджуючи місце судового прецеденту у правовій системі Англії, Б. Малишев [80, с. 158] зазначав, що одним із постулатів англійського права є те, що статути мають більшу юридичну силу, ніж прецедент, проте самі по собі вони не є достатнім інструментом для врегулювання суспільних відносин. Тому, незважаючи на певну тенденцію до зближення прецедентного та статутного права за їхнім функціональним значенням, яка спостерігається останнім часом, прецеденти продовжують залишатися для англійської правової системи основним джерелом права [122, с. 80].

      Прикладом судових прецедентів з колізійного контрактного права, які в англійській правовій системі є також джерелами колізійного вексельного права, можуть бути ті, які містять норми та принципи визначення загальної контрактної здатності особи. У зв’язку з тим, що в англійському праві здатність особи зобов’язуватися за контрактами збігається з її здатністю зобов’язуватися за векселями (векселездатністю), то судові прецеденти, якими визначаються колізійні питання першої з них, застосовуються водночас і для визначення колізійних питань останньої.

      Вся работа доступна по Ссылке