Договір на ландшафтно-дизайнерські роботи у системі договорів

     

      Визначення місця непойменованого договору, що досліджується, є одним із напрямків розуміння його природи та характеристики, прояву елементів механізму правового регулювання. Його визначення зумовлює його галузеву приналежність, характеристику, типологію, вид договору норми права щодо якого використовуються при аналогії закону. З’ясування його місця слугує уточненню його елементів, узгодженню із імперативними вимогами чинного законодавства, встановленню правових наслідків і доцільних видів забезпечення належного виконання зобов’язань, наслідків їх порушення. Суди мають змогу визначитися у нормах, які належить застосувати за аналогією закону при розгляді спорів. Питання про місце договору в системі договорів має методологічне значення для непойменованих договорів, яким є договір на ландшафтно-дизайнерські роботи. На методологічному рівні варто навести позицію професора М. М. Агарова який вважав, що завданням юридичної класифікації є поділ явищ на такі види, з якими пов’язані юридично значимі особливості [3, с. 188]. Класифікації зазвичай здійснюються за двома підходами: дихотомії – поділу правового явища надвоє за його внутрішньо притаманними суперечними властивостями або однопорядковості – групування тотожних правових явищ за їх ієрархією, рівною значимістю для мети класифікації. Інколи зустрічаються розгалужені класифікації водночас на декілька її складових елементів.

      У доктрині цивільного права не припиняються спроби віднайти критерії класифікації цивільно-правових договорів. Найбільш відомою є класифікація контрактів у римському приватному праві, що здійснювалася за їх зовнішніми ознаками та специфікою прояву. Система контрактів була занадто розгалуженою та багатоланковою і охоплювала всі господарські відносини [140, c. 193]. Римська система договорів постійно удосконалювалася, а через рецепцію її положень у інші правові системи, вплинула на наступні систематизації.

      Справедливо, що зважаючи на спрямування цивільного права, були поширені концепції (теорії) класифікації, які засновані на різного роду економічних ознаках. Зокрема, Г. Н. Амфітеатров пропонував поділяти договори на такі, що виникають у сфері виробництва, торгівлі та сільського господарства.

      Питання класифікації вирішував визнаний корифей російської цивілістики професор Г. Ф. Шершеневич. Він писав: «Самая правильная классификация будет, понятно, та, в основании которой лежало бы юридическое начало. С точки зрения догматики, конечно, лучше всего расположить договоры по их возрастающей сложности. Несомненно, что позднейшие договоры образуются из предыдущих путем сочетания различных юридических элементов. Но такая классификация предполагает уже выполненным подробный анализ каждого договора, между тем как до сих пор редкий договор не возбуждает спора о юридической его природе.

      Поэтому, оставляя юридическую точку зрения, остается принять экономический признак – цель договора. Договоры имеют своей целью или передачу вещей в собственность, или передачу вещей во временное пользование, или предоставление пользования чужими услугами, или предоставление возможности действий, составляющих исключительное право других лиц» [250, с. 412].

      Через століття з моменту написання цих рядків виникли інші класифікаційні критерії групи й інші критерії. Зокрема, слід визнати дві мети договору: як правочину – встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов’язків, та безпосередньо набуття прав на певне матеріальне чи інше благо. Тож очевидно, що мета договору є сама по собі різнорівневою. Не дарма для визначення місця такого договору використовують критерії: мета, предмет, характеристика та ознаки. Мета зумовлює віднесення договору до окремого типу чи навіть підтипу, предмет – його форму, характеристика – вид, а ознаки – видову приналежність. При їх уточненні стосовно досліджуваного договору об’єктом дослідження є теоретичні конструкції договорів та класифікації договорів на виконання робіт зокрема, а предметом – чинне законодавство, наукові положення, правозастосовна практика.

      При розв’язанні завдання ми керуємося тим, що право є системним і його елементи (норми права, субінститути і інститути, типи) мають внутрішню логіку і зумовленість. Якщо ми вище переконались у підрядній природі досліджуваного договору і допустили його змішаність, то цей договір, повинен зайняти свої місце і певним чином взаємодіяти з іншими інститутами договорів, що охоплюються типом підряду. Як зазначається: «Під типом цивільно-правового договору слід розуміти класифікацію договорів за такою сукупністю ознак, які виражають найбільш загальні та істотні риси такого типу. Такими ознаками необхідно вважати направленість результату цивільно-правового договору та його юридичну мету» [72, c. 365].

      У цивілістичній літературі підходи до встановлення місця договорів неоднакові: одні зводять систематизацією до простого поділу договорів на групи [119, c. 78], інші розглядають їх як окремі категорії [55, c. 308–321], чи зводять проблему класифікації договорів тільки до побудови системи [208, c. 30–31] або прояву властивостей договору чи вбачають у системі практичне застосування в договірній практиці. Можна погодитися, що цінність системи в її здатності впливати на договірну практику та на основі науково-виваженого встановлення місця договору в певній системі. Так, професори С. М. Бервено і Р. А. Майданик вказують, що цінність класифікації договорів викликана тим, що юридично оформлюючи і закріплюючи суспільні, передусім економічні зв’язки суб’єктів, надаючи цим зв’язкам рис стабільності і визначеності, цивільно-правові договори, взяті в цілому, є єдиною системою, окремі частини якої тісно пов’язані між собою і взаємодіють. Правильно побудована система договорів надає істотну допомогу у формуванні правильних суджень щодо суті закону, в усвідомленні того порядку, до встановлення якого прагнув законодавець [72, c. 322]. Тож класифікація договорів має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Особливо тоді, коли йдеться про регулювання непойменованих договорів, яким є досліджуваний нами договір.

      Для непойменованих договорів важливо його спрямування та прив’язка до певного чи певних об’єктів цивільних прав, характер загального для правового результату, особливість визначення суб’єктивних прав і особливо юридичних обов’язків сторін договору. Позитивне регулювання договору є програмою дій, яка координує діяльність сторін [236, c. 158–159]. Але гірше, коли такого центробіжного регулювання немає. Тоді слід віднайти найближчий за метою вид чи тип. Мета договору зумовлює предмет, а через предмет і особливості правового становища сторін, їх суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Для договору на ландшафтно-дизайнерські роботи важливим є визначення його предмету. Як ми вищенавели, ним є робота та її результат. Проте і тут існує послуга, і навіть продаж, коли виконавець вирощує зелені насадження самостійно чи створює предмети облаштування.

      Вся работа доступна по Ссылке