Оцінка людиною результатів господарського розвитку

     

      Проблема оцінювання результатів господарської діяльності постає з новою силою та невизначеністю в умовах становлення економіки знань. Сучасна система національних рахунків, затверджена статистичною комісією ООН у 1993 року як модель відображення відтворювальних процесів на рівні суспільства має низку недоліків, що пов’язано із двома основними причинами. По-перше, це пояснюється методологічними прорахунками, про що неодноразово наголошувалось у науковій літературі, а по-друге, швидкісним змінами в економічній реальності, системі багатства, які відбулися на початку ХХІ століття. Основним показником системи національних рахунків (СНР), який використовується для вимірювання рівня добробуту, є ВВП, проте він адекватно не відображає категорію багатства, оскільки може забезпечити лише оцінку окремих елементів економічної діяльності суспільства, яка легко піддається кількісному вимірюванню. Тому донині дослідники працюють над розробкою іншого показника, який би зміг адекватніше виразити результати господарювання.

      З позицій відношення до ринку можна виділити два основні підходи до оцінки добробуту: ринковий і неринковий. Людина як соціальна істота прагне досягти добробуту як вищої цінності, серед яких щастя посідає чи не найперше місце. Намагання осягнути засоби досягнення людського щастя з позиції сучасного розуміння господарської діяльності людини має право на життя, оскільки підтверджене серйозними науковими розробками. Дана проблематика активно дискутується з часів класичної політекономії до сьогодення. Із розвитком постнекласичної науки відбувається переосмислення гносеологічних та онтологічних принципів, що поширюються не лише на філософське знання, а й на конкретне, зокрема, економічне. Серед учених, які приділили їй увагу, відомі імена: Т. Мор, А. Сміт, Т. Мальтус, Дж. Роулз, Е. Фромм, Д. Канеман, Р. Істерлін, Р. Веенховен, С. Вю, Е. Освальд, Б. Стивенсон, Дж. Уолферс, О. Румянцева, О. Антипіна та інші. Прагнення до побудови економіки щастя, тобто економічно справедливої, морально-етичної соціально-економічної системи із гідним життям та умовами праці майже примара як для минулих часів, так і для сьогодення, однак така, що як птах Фенікс відроджується на попелищі ґрунтовної критики опонентів. Методологічні принципи постнекласичної науки дозволяють по-новому поглянути на роль та значення розвитку людини як активного суб’єкта побудови власного щастя. «Перейти від проблеми розкриття у кожній людині розумного позитивного начала до проблеми створення духовно-етичного суспільства та економіки щастя» [333, с. 155].

      Філософія евдемонізму, що бере свій початок від праць І. Бентама, головну цінність життя та джерело добробуту вбачає у людському щасті. Традиційні вимірники добробуту (ВВП, ВНД) безумовно, сприяють його досягненню, але втрачають своє критеріальне значення. Нові цілі розвитку вимагають нових підходів до вимірювання результатів з їх досягнення. Необхідність урахування сукупності економічних, соціальних, екологічних, політологічних показників при порівняльних оцінках національних економік вже не викликає сумніву у більшості вчених і практиків-економістів. Комплексна оцінка національного добробуту є важливим аналітичним інструментом, який дозволяє вимірювати рівень соціально-економічного розвитку і встановлювати політичні орієнтири на перспективу, проводити міждержавні зіставлення.

      У нових підходах до вимірювання результатів розвитку все частіше враховуються індикатори інституційних аспектів сталого розвитку (політика сталого розвитку, наукові розробки, міжнародні та національні правові інструменти, інформаційне забезпечення, посилення ролі населення). Саме країни із сильною інституційною складовою домоглися значних результатів у становленні економіки знань. Починаючи з 90-х років минулого століття ці країни активно розбудовували у себе модель «екологічної економіки» та «економіки знань». Вони почали масово виробляти нові знання, «екосистемні» товари і послуги, а через кілька років ввели до своєї стратегії ще один продуктивний фактор розвитку – соціальний капітал. Тому на сьогодні це країни (Швеція, Данія, Норвегія, Данія, Фінляндія) з добре гармонізованими складовими сталого розвитку: економічною, екологічною і соціальною. Вони найбільшою мірою наблизилися до моделі розумного (smart) суспільства, що є вищою формою розвитку, заснованого на знаннях [365, с. 192]. У центрі уваги економіки щастя – суб’єктивні уявлення особистості про задоволеність власним життям як соціально-економічний феномен, що розгортається у взаємному впливі самовідчуття щастя людиною та економічного розвитку, результативності господарської діяльності, та визначаються суб’єктивною оцінкою добробуту, цінності щастя як активу. Тобто економічна теорія щастя досліджує феномени суб’єктивної задоволеності життям або людського добробуту, який визначається не лише монетарними показниками, але й емоційним самопочуттям людини у суспільстві. Категорія добробуту включає саме різнорідні соціально-економічні умови життя, що забезпечують задоволення цілісного комплексу потреб у масштабі особи чи соціуму.

      Вся работа доступна по Ссылке