Продаж земельних ділянок іноземним особам

     

      Статтею 26 Конституції України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР [127] визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

      У статті 374 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV [275] визначено, що суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) у випадках, встановлених законом.

      Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. № 2768-III [107], в свою чергу, встановлено певні обмеження щодо набуття прав власності на землю низкою суб’єктів, яких узагальнено можна іменувати іноземними, зокрема: іноземними державами; іноземними юридичними особами; іноземними громадянами; особами без громадянства. Головною задачею встановлення таких обмежень є захист національних інтересів та збереження суверенітету України у питаннях використання землі як основного національного багатства держави.

      Таким чином, питання особливої регламентації процедури набуття прав на землю в Україні іноземними особами може бути віднесене до числа актуальних завдань вітчизняної юридичної та землевпорядної науки.

      Питання набуття права власності та права користування земельними ділянками в Україні іноземними особами наразі врегульовуються відповідними положеннями Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV, Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III, Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV, а також Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР. В той же час, глибокі наукові дослідження щодо правових аспектів набуття іноземними особами земельних ділянок в Україні до останнього часу не проводились. Наявні публікації юристів-практиків наразі спрямовані переважно на тлумачення чинних норм законодавства, а не на критичний аналіз цих норм та розробку пропозицій щодо їх удосконалення.

      Відповідно до частини четвертої статті 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III, землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. В той же час, статті 33 та 34 Кодексу дозволяють іноземним громадянам та особам без громадянства мати на умовах оренди земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а також для ведення індивідуального або колективного садівництва.

      Статтею 81 Кодексу визначено, що іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності, причому підставою для цього можуть бути:

      а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

      б) викуп земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

      в) прийняття спадщини.

      Іноземні юридичні особи, відповідно до статті 82 Кодексу, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

      а) у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

      б) за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна.

      Вся работа доступна по Ссылке