Формування обмежень на ринку земель сільськогосподарського призначення
Прийняття закону України «Про ринок земель» має стати головним кроком на шляху визначення організаційно-правового механізму запровадження регульованого ринкового обороту земель сільськогосподарського призначення, попередження обезземелення селян, підвищення ліквідності землі як економічного активу, визначення порядку проведення земельних торгів.
Формування обмежень на ринку земель сільськогосподарського призначення має здійснюватися виходячи з таких передумов: 1) землі сільськогосподарського призначення це не лише економічний актив, але і головний ресурс людського розвитку у сільській місцевості, а тому має забезпечуватись соціальна спрямованість земельних відносин; 2) в умовах наростання світової продовольчої кризи ціна сільськогосподарських земель як провідного ресурсу для виробництва продовольства постійно зростатиме;
3) доступ до земельних ресурсів впливає на стан економічної конкуренції у сільському господарстві, необхідно обмежувати концентрацію земель у власності однієї особи; 4) землі сільськогосподарського призначення є одним із базових компонентів довкілля, а тому земельні відносини повинні сприяти формуванню ефективного господаря.
Принципово важливо забезпечити реально функціонуючі обмеження щодо участі на ринку земель іноземного капіталу, адже гігантська емісія більшості світових валют призводить до дедалі більшої втрати купівельної спроможності грошових знаків, стрімко дорожчають основні види сировини, необхідні для забезпечення життєдіяльності економіки планети та її населення. Дедалі більшої стратегічної ваги, нарівні з чистою водою та енергетичними ресурсами, набувають і необхідні для виробництва продуктів харчування земельні ресурси. За оцінками Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (United Nations Food and Agriculture Organization, ФАО), щоб забезпечити потреби населення планети, яке до 2050 року зросте до 9,2 млрд (із нинішніх 6,9 млрд), виробництво продуктів харчування має збільшитися на 70%.
Концентрація сільськогосподарських земель у власності іноземних осіб може призвсти до:
- втрати Україною економічного суверенітету у питаннях виробництва продовольства;
- виведення з України земельної ренти та прибутків (в т. ч. можливих надприбутків) від виробництва продовольства;
- витіснення національного капіталу з аграрного ринку.
Таким чином, принципово важливо встановити кваліфікаційні вимоги до покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення дозволить забезпечити концентрацію земель у власності безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції. Набувачами земельних ділянок за цивільно-правовими угодами мають бути лише:
- громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві і займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва не менше трьох років;
- фермерські господарства;
- державна спеціалізована установа з управління землями сільськогосподарського призначення державної власності.
