Сутність адміністративно-правових засад захисту прав громадян
Захист прав громадян як одна із ключових ознак і головних напрямків діяльності сучасної демократичної, соціальної, правової держави невід’ємно поєднується та обумовлюється й іншими її ознаками, зокрема, принципом верховенства права. Згідно із цим встановлюється зв’язаність держави правом, його панування у суспільстві, що вимагає здійснення державної влади виключно лише у правовій формі й в межах правового поля. Таким чином, як реалізація економічної, соціальної й екологічної функції правової держави, так само і суспільні відносини у сфері захисту прав громадян підлягають відповідному нормативно-правовому регулюванню, зокрема щодо встановлення юридичних гарантій забезпечення реальності прав і свобод людини і громадянина. Відтак, належне правове оформлення механізмів, порядку, форм і способів захисту прав громадян виступає в якості обов’язкової першочергової умови формування й практичного функціонування такої системи захисту прав і свобод людини і громадянина. При цьому, особливого значення набувають саме адміністративно-правові засади, що комплексно визначають усю систему захисту прав громадян й охоплюють різні організаційні питання її забезпечення.
Зазначимо, що окремі аспекти нормативно-правового регулювання захисту прав громадян раніше вже розглядалися у роботах таких вчених як В. Б. Авер’янов [97], М. М. Антонович [98], Я. В. Лазур [99], Т. А. Плугатар [100], П. М. Рабінович і М. І. Хавронюк [101], В. В. Черней і І. В. Строков [102] та ін. У той же час такі дослідження розкривають лише деякі сторони правового забезпечення певних форм або способів захисту прав і свобод людини і громадянина, не узагальнюючи їх вихідні засади та сутність, здебільшого залишаючи поза полем наукового пошуку адміністративно-правовий аспект правового регулювання такого захисту прав громадян. А відтак, в контексті вдосконалення дієвості та ефективності захисту прав громадян в Україні й вбачаються актуальними питання його адміністративно-правового забезпечення.
Передусім відмітимо, що правове регулювання захисту прав і свобод людини і громадянина, втім, як і інших сфер суспільних відносин, здійснюється на різному рівні, різними засобами та методами. У зв’язку із цим, в аспекті нормативно-правового забезпечення захисту прав громадян варто першочергово виділяти його міжнародно-правові, конституційні та адміністративні засади. Слід вказати, що кожен з названих рівнів не може мислитись як самодостатній, натомість лише їх органічне поєднання дозволяє охопити усі елементи механізму захисту прав громадян в Україні. При цьому, міжнародно-правові й конституційні норми впорядковують тільки концептуальні засади організації національної системи захисту прав і свобод людини і громадянина, закріплюють сам принцип захищеності прав громадян та загальні напрямки його втілення у державному врядуванні.
У свою чергу, як зазначає Н. С. Федорук [103], саме адміністративно-правові норми забезпечують регулювання суспільних відносин, які виникають у різних сферах функціонування управлінських інститутів публічної влади, включаючи виконання ними управлінських, правозабезпечувальних та правоохоронних функцій. Аналогічної точки зору дотримується й В. Б. Авер’янов [104], на думку якого до функцій адміністративного права, на рівні з управлінською та правореалізаційною, слід також відносити ще й правозахисну функцію, що полягає у забезпеченні захисту прав і свобод людини і громадянина. А отже, адміністративно-правове регулювання безпосередньо визначає конкретні механізми забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлює форми й способи захисту прав громадян.
При цьому, розглядаючи питання правового і, зокрема, адміністративного регулювання суспільних відносин у сфері захисту прав громадян, необхідно зауважити його відмінність в залежності від форм і способів такого захисту. Так, як нами відзначалось, загалом можна виокремлювати судову, адміністративну та державну форму захисту прав і свобод людини і громадянина. Підкреслимо, що адміністративно-правове регулювання має місце відносно усіх вказаних форм захисту прав громадян, однак, наприклад, щодо систем кримінального та цивільного судочинства дещо меншою мірою, торкаючись лише організаційних питань його забезпечення [105]. З іншого боку, організація діяльності органів виконавчої влади, які здійснюють захист прав громадян, порядок і випадки застосування адміністративного примусу та адміністративної відповідальності, адміністративне судочинство й інші процесуальні аспекти, що мають пряме відношення до організації адміністративного захисту прав і свобод людини і громадянина, підлягають врегулюванню нормами саме адміністративного права.
Зазначимо, що, на думку В. Б. Авер’янова [106, с. 85], адміністративно-правове регулювання має справу з державно-владними повноваженнями. Захист прав громадян є однією з основних функцій правової держави й забезпечується її адміністративним апаратом, механізмами й засобами державного впливу на суспільні відносини. Інакше кажучи, захист прав громадян як пріоритетний напрямок державної діяльності також передбачає реалізацію державно-владних повноважень. Відповідно до цього об’єктивується зв’язок захисту прав громадян та державного (публічного) управління, який, на думку багатьох вчених [106; 107], виступає центральною категорією адміністративного права й основним предметом адміністративно-правового регулювання. А тому співвідношення державного управління та захисту прав громадян безпосередньо пов’язане із визначенням характеру, форм, методів й самої сутності адміністративного-правового регулювання захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.
Разом із тим, вказане істотною мірою ускладнюється відсутністю узгодженого сприйняття феномену державного управління й єдиного визначення цієї адміністративно-правової категорії. Так, наприклад, Г. В. Атаманчук відзначає, що державне управління – це «практичний, організуючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її впорядкування, збереження або перетворення, який спирається на її владну силу» [108, с. 38]. Ще більш абстрактним є визначення державного управління Ю. М. Козловим і Л. Л. Поповим як діяльності всіх державних органів з врегулювання суспільних відносин, організації всіх сторін життя суспільства [109, с. 483]. Проте, на нашу думку, наведені поняття державного управління вбачаються дещо поверховими і, як наслідок, широкими, позаяк вказують лише на його державно-владний характер.
Вся работа доступна по Ссылке
