Поняття, значення та система адміністративно-правових засобів захисту прав громадян

     

      Забезпечення реальності прав і свобод людини і громадянина напряму пов’язується із належною організацією та ефективним функціонуванням спеціальної системи захисту прав громадян. Так, на думку І. Л. Бородіна, забезпечення і захищеність прав та свобод людини та громадянина виступає основою правової держави [143, с. 14]. При цьому, в умовах сучасної демократичної соціальної правової держави особливе значення має саме плюралізм форм, адекватність способів і достатність засобів такої системи захисту прав громадян. Слід вказати, що взаємоузгодженість, взаємопов’язаність та взаємодоповнення різних форм, способів і засобів захисту прав громадян виступають не тільки індикатором сталості суспільного розвитку, але й необхідною умовою дієвості усього механізму захисту прав громадян. У той же час, як відзначається [144], в Україні форми, способи й засоби захисту прав і свобод людини і громадянина не можуть характеризуватись своєю впорядкованістю, послідовністю й комплексністю, що перешкоджає своєчасному попередженню й усуненню порушень прав громадян.

      Серед одних із основних проблем організації та реалізації в Україні системи захисту прав громадян виступає недостатня як теоретична, так і нормативно-правова розробленість категорій форм, способів і засобів такого захисту, що, певною мірою, в деякій мірі викривляє їх сприйняття й зумовлює фрагментарність застосування та недосконалість правового регулювання. При цьому, особливо слід звернути увагу на адміністративно-правові засоби захисту прав громадян, що, на рівні з цивільно-правовими, кримінально-правовими та іншими засобами, являють собою вагомий сегмент загальної системи захисту прав громадян. До того ж, на думку І. Л. Бородіна [145, с. 88], саме в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності різних органів та їх посадових осіб реалізується значна частина суб’єктивних прав громадян. Разом із тим, форми, способи й засоби саме адміністративного захисту, зважаючи на відсутність єдиної державної політики й централізованого правового регулювання у цій сфері, наразі потребують першочергового впорядкування.

      Зазначимо, що окремі питання форм, способів й засобів захисту прав громадян раніше вже розглядалися у роботах таких вчених як І. Л. Бородін [146], Н. Д. Гетьманцева і І. Г. Козуб [147], Г. В. Єрьоменко [148], І. В. Лагутіна [149], О. Ф. Мельничук [150], Л. В. Шевченко [151], Т. М. Ярова [152] та ін. У той же час, дані дослідження розкривають механізм захисту прав і свобод людини і громадянина лише у загальних рисах або ж в аспекті інших, аніж адміністративно-правова, систем захисту прав громадян. Відтак, актуалізуються питання вдосконалення як розуміння, так і правового регулювання адміністративно-правових засобів як основного елемента механізму адміністративного захисту прав громадян.

      Передусім, відмітимо, що розглядаючи питання адміністративно-правових засобів захисту прав громадян, слід, у першу чергу, виходити із сутності загальної категорії засобів захисту прав громадян. Також маємо одразу відзначити її недостатню наукову розробленість, втім, так само як і понять форм і способів захисту прав громадян, внаслідок чого деякими вченими [153, с. 13] захист прав може визначатись взагалі навіть як система одних лише правових засобів відновлення і компенсації порушених прав. При цьому, як форми та способи, так і засоби захисту прав громадян є складовими єдиного механізму захисту прав громадян, що, як відзначає Ю. С. Размєтаєва [9, с. 12], покликаний забезпечити відновлення права, усунення перешкод у його реалізації, попередження порушень та відшкодування завданої моральної і матеріальної шкоди. Зокрема, на думку В. В. Бутнєва [154, с. 10], захист суб’єктивних прав, свобод та охоронюваних законом інтересів здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто за допомогою застосування належної форми, засобів і способів захисту.

      Таким чином, формулювання дефініції засобів (а отже, й адміністративно-правових засобів) захисту прав громадян має здійснюватись на основі їх співвідношення із певними формами й способами. Так само і визначення значення засобів захисту прав громадян потребує встановлення місця й ролі, що вони відіграють в усьому механізмі захисту прав громадян. Відповідно, система засобів захисту прав громадян повинна мислитись не у відриві від його форм і способів, а ґрунтуватись та узгоджуватись із ними, позаяк такі засоби, хоч і складають окрему систему (підсистему), однак, яка, у свою чергу, включається до загальної системи захисту прав громадян.

      Слід вказати, що нормативно-правове регулювання не визначає ані сутності понять форми, способу й засобу захисту прав громадян, ані, відповідно, їхнього співвідношення. При цьому, виходячи з положень Конституції України, а саме ч. 5 ст. 55, громадянам безпосередньо гарантується використання з метою захисту своїх прав і свобод (ми додали б ще й − законних інтересів) будь-яких не заборонених законом засобів. У той же час, сучасне інтегративне й структуроване бачення механізму захисту прав людини і громадянина вимагає виділяти в ньому, на рівні із засобами, також й певні форми та способи такого захисту. Вказане, у свою чергу, призводить до формування у науковій спільності різних точок зору щодо сутності, змісту й співвідношення названих категорій. Так, наприклад, на думку Г. П. Тимченко, до структурних компонентів інституту захисту, на рівні з об’єктом, окремо належать «способи, процесуальні форми (засоби) захисту» [155], згідно із чим засоби захисту мисляться як тотожні його формам та відмінні від способів захисту. З іншого боку, не можна оминути увагою позицію О. В. Зайчука і Н. М. Оніщенко, що наголошують на значній близькості понять «спосіб» і «засіб» [156, с. 300]. Крім цього, згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови, форма визначається як спосіб здійснення, виявлення будь-яких дій; спосіб як певна дія, прийом або система прийомів, яка дає можливість здійснити що-небудь, те, що служить знаряддям, засобом у якій-небудь справі, дії; а засіб − як спеціальна дія, що дає можливість здійснити що-небудь [157, с. 420, 1375, 1543]. Хоча семантичний аналіз даних понять у сфері захисту прав громадян й необхідно обмежувати їх юридичною сутністю, проте вказане певною мірою у загальнолінгвістичному значенні дорівнює спосіб формі, а засіб способу. Отже, маємо констатувати існуючі у науці тенденції щодо довільного, а часом навіть діаметрально протилежного, ототожнення категорій форм, способів й засобів захисту прав громадян. Разом із тим, на нашу думку, в рамках механізму захисту прав громадян більш доцільно відзначати не стільки їхню тотожність, як взаємозв’язок.

      Вся работа доступна по Ссылке