Система та види правоохоронних органів

     

      Правоохоронна функція держави спрямовується на охорону й захист основ конституційного ладу, у тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, законності та правопорядку. Правоохоронна діяльність покликана рівною мірою забезпечувати інтереси усього суспільства, всіх фізичних і юридичних осіб, держави і територіальних громад у правоохоронній сфері, здійснюючи попередження, припинення і усунення порушень у врегульованих правом суспільних відносинах. Необхідність реалізації таких завдань безпосередньо зумовлює формування та діяльність розгалуженої мережі суб’єктів правоохоронної діяльності і, зокрема, правоохоронних органів, що спеціально уповноважуються на професійне і постійне здійснення правоохорони на всіх рівнях суспільного життя. Таким чином, динамізм суспільного розвитку, подальша розбудова державності й інституалізація економічної системи, інтенсифікація соціальних, економічних і політичних відносин цілком логічно вимагають побудови й функціонування розвиненої системи правоохоронних органів, спроможної у взаємодії із іншими суб’єктами правоохоронної діяльності своєчасно вживати достатні заходи щодо охорони загальносоціальних цінностей і врегульованих правом суспільних відносин.

      У той же час, на сьогодні в Україні склалась суперечлива практика ситуативного й непослідовного формування правоохоронних органів, що, зокрема, виявляється у законодавчих колізіях щодо визначення правоохоронної природи того чи іншого органу державної влади. Крім цього, остаточно законодавчо не вирішеними залишились й такі засадничі аспекти побудови системи правоохоронних органів як поняття та види правоохоронних органів, принципи організації та діяльності, напрямки правоохоронної діяльності правоохоронних органів, форми їх взаємодії, тощо. Вказане свідчить про відсутність узгодженої державної правоохоронної політики й комплексного перспективного планування побудови правоохоронної системи в Україні. До того ж, саме науково-теоретичне забезпечення інституту правоохоронних органів також в значній мірі характеризується неоднозначністю розуміння сутності та співвідношення правоохоронної системи і системи правоохоронних органів. Відтак, можна стверджувати, що сучасна практика організації діяльності правоохоронних органів в Україні здебільшого відбувається взагалі поза усілякою системністю.

      Зазначимо, що проблематика розуміння системи правоохоронних органів раніше вже розглядалась такими вченими як І. В. Зозуля [293], О. Ф. Климюк [267], В. В. Ковальська [294], А. М. Куліш [295; 296], О. М. Музичук [297], О. В. Тюріна [298] та інші. Однак, дослідження вказаних вчених, по суті, відображують різні методологічні підходи щодо розуміння інституту правоохоронних органів і їхньої системи, у той же час не враховуючи абсолютно усі закономірності формування й функціонування правоохоронної системи й не визначаючи її узгоджене консолідоване бачення. З огляду на це та в контексті оптимізації теоретико-методологічних і нормативно-правових засад організації та діяльності правоохоронних органів вбачаються актуальними питання їхньої системи та видів.

      Передусім, відмітимо, що поняття системи правоохоронних органів нерозривно пов’язане із низкою інших правоохоронних категорій, що й закладають основний базис розуміння даного явища правової дійсності. Зокрема, мається на увазі визначення самого поняття й сутнісних рис правоохоронних органів, що, у свою чергу, безпосередньо залежить від розуміння феномену правоохоронної діяльності та її суб’єктів, а також правоохоронної функції держави, що характеризує зміст правоохоронної діяльності правоохоронних органів. Поняття системи правоохоронних органів так само ґрунтується й на загальних засадах теорії систем, що виступають основою єдності, спільності і взаємності правоохоронних органів. Вищевказані категорії вже були нами детально розглянуті у п. 1.5 Розділу 1 і п. 2.1 Розділу 2.

      На рівні з цим, систему правоохоронних органів як правову категорію необхідно розглядати також в її співвідношенні із правоохоронною системою, з приводу поняття та внутрішнього змісту якої, втім, як і системи правоохоронних органів, в юридичній науці склались досить неоднозначні теоретико-методологічні підходи. Підкреслимо, що встановлення сутності правоохоронної системи є необхідним елементом характеристики системи правоохоронних органів й сприятиме більш точному та узгодженому розумінню як загалом даного явища, так і конкретних інституцій, які складають таку систему правоохоронних органів.

      Так, з приводу розуміння поняття «правоохоронна система» В. О. Боняк виокремлює два існуючих підходи до її визначення: по-перше, як сукупності правоохоронних органів; по-друге, як складного соціально-правового явища, що структурно включає правоохоронні органи та інші її елементи [299, с. 67]. Виходячи з першого з викладених підходів, поняття «правоохоронна система» і «система правоохоронних органів» фактично ототожнюються, зокрема, В. П. Півненко прямо характеризує правоохоронну систему як систему правоохоронних органів, що роззосереджені на всіх гілках державної влади [223, с. 39-42]. У той же час, на нашу думку, система правоохоронних органів відображає, перш за все, саме інституціональний аспект правоохоронної діяльності, існування й функціонування якого неможливе поза зв’язком із іншими елементами організації правоохорони, зокрема, нормативно-правовим забезпеченням побудови системи таких правоохоронних органів і реалізації ними відповідної правоохоронної діяльності. Адже лише єдність та пов’язаність правового регулювання суспільних відносин у сфері правоохорони, організації правоохоронних органів і практично здійснюваної ними правоохоронної діяльності в умовах демократичної соціальної правової держави може розглядатись як єдино прийнятний й конструктивний спосіб організації правоохорони. З цього приводу А. Г. Братко також відзначає, що поняття «правоохоронна система» більш об’ємне, ніж поняття «система правоохоронних органів», і складається з двох основних підсистем – охоронних правових норм і правоохоронних органів, які мають узгоджуватись за цілями, засобами і методами з нормативною підсистемою [300, с. 312-314]. При цьому, зважаючи на різноплановість суспільних відносин у правоохоронній сфері, більш повним й обґрунтованим необхідно розглядати зазначену нормативну підсистему в якості не тільки одних охоронних, але також і регулятивних правових норм – взагалі як правові засади організації правоохоронних органів і здійснення ними правоохоронної діяльності. Подібної точки зору дотримується А. М. Куліш [262, с. 6], який нормативну підсистему правоохоронної системи розширено визначає як всі «правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб’єктами правоохорони, які знаходять свій вияв у правових актах, що регулюють правоохоронну діяльність».

      Лише частково можна погодитись із В. О. Боняк у тому, що зв’язок правоохоронної системи і системи правоохоронних органів полягає у впливі правоохоронних органів, їх соціального призначення, цілей та завдань на розвиток правоохоронної системи [299, с. 69]. Зауважимо, що неодмінною характеристикою будь-якої соціальної системи, у тому числі і правоохоронної, є взаємовплив всіх її складових. Відповідно до цього, має йтися не тільки про вплив правоохоронних органів на розвиток усієї правоохоронної системи, але також про зворотній вплив інших її складових на систему правоохоронних органів, яка, наприклад, безпосередньо залежить від нормативної підсистеми правоохоронної системи.

      Вся работа доступна по Ссылке