Право на оскарження як засіб захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів

     

      Участь громадян в управлінні державними і суспільними справами є однією з важливих рис громадського суспільства й демократичного конституційного ладу, що, серед іншого, реалізується шляхом звернення до органів публічної влади та їх посадових осіб. Крім цього, право на звернення також виступає в якості універсального засобу захисту прав громадян в діяльності органів публічної влади, сприяючи попередженню, виявленню і припиненню в ній можливих правопорушень. Оскарження неправомірних рішень та діянь органів публічної влади, на рівні з контрольно-наглядовою діяльністю, істотною мірою закладає основу системи забезпечення законності у сфері державного врядування. До того ж, як слушно відзначає А. П. Заєць [69, с. 14], побудова правової держави тісно пов’язана, передусім, із такими основними суб’єктивними правами як право на вільні вибори та референдум, право на відшкодування завданої державою шкоди, а також право на оскарження рішень і дій органів державної влади та їх посадових осіб.

      Забезпечення цілковитої законності в діяльності правоохоронних органів становить пріоритетний напрямок ефективної реалізації ними правоохоронної функції держави, зокрема, із захисту та охорони прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. При цьому, вказане першочергово вимагає повного та своєчасного запобігання і усунення будь-яких порушень прав громадян у діяльності самих правоохоронних органів. Саме на досягнення цієї мети направлений інститут оскарження, що забезпечує активну ініціативну участь громадян в захисті належних їм прав у адміністративному порядку. Саме ж право громадян оскаржувати акти суб’єктів влади безпосередньо розглядається у науці як неодмінний атрибут демократичного державного устрою [422, с. 12; 423; 424]. Разом із тим, попри перспективність механізму оскарження в діяльності правоохоронних органів, на сьогодні він все ще не набув належного розвитку, носячи здебільшого формальний характер й не спричиняючи, на відміну від правосуддя, реального захисту прав громадян. Зазначимо, що загальна проблематика звернень громадян, як засобу забезпечення законності, раніше вже досліджувалась такими вченими як І. О. Грибок [425], І. С. Ковальчук [426], О. К. Костюкевич [427], Г. М. Котляревська [428], М. П. Міняйло [429], О. А. Мостовой [430] та ін. У той же час, подібні наукові розвідки мають своїм предметом вивчення здебільшого лише базисних положень організації та функціонування механізму звернень громадян до органів публічної влади, при цьому безпосередньо не розглядаючи інститут оскарження як засіб захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів. З огляду на це вбачаються актуальними питання права на оскарження як засобу захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів.

      Передусім, відмітимо, що Конституція України від 28.06.1996 р. [1] визначає як право на звернення громадян, в тому числі право на адміністративне оскарження (ст. 40), так і право на оскарження в суді рішень або діянь органів публічної влади та їх посадових осіб (ст. 55). Відповідно до цього, загальним поняттям оскарження охоплюється і адміністративний, і судовий порядок оскарження. Значення адміністративного оскарження виявляється у тому, що воно виступає додатковим механізмом захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, зокрема, В. Б. Авер’янов [106] інститут адміністративного оскарження розцінює як важливу гарантію забезпечення прав громадян і зміцнення законності. При цьому, адміністративне оскарження необхідно розрізняти від судової форми захисту, що є доповнюючими, а не взаємовиключними правозахисними механізмами. Характерною рисою співіснування судового захисту і адміністративного оскарження виступає свобода вибору особою форм, способів і засобів захисту належних їй прав. З цих позицій маємо не погодитись із В. П. Тимощуком [431, с. 12], який пропонує розглядати «встановлення адміністративного оскарження умовою для звернення до суду», адже як адміністративне оскарження, так і судовий захист мають свої переваги та недоліки, внаслідок чого найбільш оптимальним постає плюралізм будь-яких законних шляхів захисту прав, свобод і законних інтересів громадян.

      Так, у відношенні до адміністративного оскарження першочергово слід назвати головну перевагу судового оскарження, що виявляється, по-перше, у більшій кваліфікованості суддів, по-друге, в більшій незалежності й незацікавленості суддів, по-третє, на думку А. Ю. Осадчого [432, с. 11], в остаточності судового рішення для розв’язання адміністративно-правового спору. В цілому погоджуючись із вищевикладеним, зауважимо, що більша кваліфікованість та незалежність суддів порівняно з посадовими особами органів публічної влади, уповноваженими розглядати адміністративні скарги, лише презюмується і жодним чином ще не означає менш «кваліфікований» розгляд адміністративних скарг. Крім цього, судове оскарження характеризується не тільки остаточністю судового рішення, але й деякими пов’язаними із цим недоліками судочинства (складний процесуальний порядок провадження і часомісткість). Натомість, на думку багатьох учених, адміністративний порядок оскарження має такі переваги як дешевизна і оперативність [431, с. 16; 432, с. 26; 433, с. 63], доступність [431, с. 16], простота реалізації [431, с. 16; 433, с. 63], оцінка з позицій не лише законності, але й доцільності [431, с. 16; 433, с. 63; 434, с. 37]. Усе це дозволяє говорити про перспективну ефективність інституту адміністративного оскарження як форми захисту прав громадян (зокрема, в діяльності правоохоронних органів). Разом із тим, на сьогодні правовий механізм реалізації права на оскарження не у повній мірі забезпечує дійсну результативність адміністративного оскарження, що на тлі судової форми захисту носить здебільшого лише формальний характер.

      Вся работа доступна по Ссылке