Захист прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду

     

      Забезпечення додержання прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина становить визначальний, головний орієнтир діяльності органів державної влади, що здійснюють державне врядування в усіх сферах суспільного життя. Разом із тим, саме правоохоронні органи порівняно з іншими державними інституціями та громадськими правоохоронними формуваннями, реалізуючи правоохоронну функцію держави, покликані постійно й на фаховій основі вирішувати нагальні питання захисту прав громадян. Окремо серед них варто визначити правоохоронну діяльність органів контролю та адміністративного нагляду, що спрямована на забезпечення шляхом реалізації контрольно-наглядових заходів як загального стану законності й правопорядку, так і попередження, припинення та усунення порушень прав громадян. Відтак, діяльність органів контрою та адміністративного нагляду є одним із важливих сегментів правоохорони, що спільно з діяльністю органів прокуратури й мілітаризованих правоохоронних органів комплексно охоплює основні напрямки охорони й захисту основ конституційного ладу, у тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, законності та правопорядку.

      Зазначимо, що окремі аспекти проблеми діяльності органів контролю та адміністративного нагляду вже розглядались такими науковцями як І. Л. Бородін [465], О. О. Іляшко [466], П. І. Кононов та І. В. Потокін [467], С. І. Саєнко [468], Д. П. Цвігун [469], Х. П. Ярмакі [470] та ін. Однак, дослідження названих вчених здебільшого носять загальний характер, розглядаючи вихідні засади формування і функціонування органів контролю та адміністративного нагляду, детально не характеризуючи правозахисну спрямованість їхньої діяльності. Саме тому вбачаються актуальними питання захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду.

      Передусім, відмітимо, що адміністративно-правова характеристика захисту прав громадян у діяльності органів контролю та адміністративного нагляду вимагає визначення таких контрольно-наглядових інституцій, розуміння яких безпосередньо пов’язане із вже розкритими нами у п. 3.1 Розділу 3 категоріями «контроль» і «нагляд». Відповідно до цього, сутність контролю зводиться до здійснення перевірки стану дотримання прав громадян і законності (доцільності) у діяльності підконтрольного об’єкта з метою попередження та виявлення порушень, а також їх усунення шляхом зміни та скасування актів і рішень, притягнення винних до юридичної відповідальності. Слід зауважити, що тією чи іншою мірою на сьогодні в Україні контрольна діяльність здійснюється практично всім державним апаратом, муніципальними органами та інститутами громадського суспільства в економічній, соціальній, політичній та інших сферах. Так, наприклад, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.11.2009 р. № 1710-VI, в якості контрольних органів і служб визначаються «державні органи і служби, що здійснюють санітарний, ветеринарний, фітосанітарний, радіологічний, екологічний контроль, контроль за вивезенням з території України культурних цінностей, інші передбачені законом види державного контролю…» [471].

      Крім цього, вченими [390, с. 206] до системи контролюючих органів включаються міжнародні органи (ООН, МВФ, СНД, тощо), державні органи загального контролю (парламент і уряд), спеціалізовані державні контролюючі органи (пожежний, санітарний нагляд, ветеринарний контроль, тощо) та недержавні утворення (об’єднання громадян). Більшість з них дійсно реалізує відповідні контрольні заходи саме в контексті правоохоронної діяльності, що дає підстави відносити їх до суб’єктів правоохоронної діяльності, але ще не до правоохоронних органів (Кабінет Міністрів України, Адміністрація Президента України, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян). Інша ж частина таких контролюючих органів одночасно за своєю внутрішньою природою є правоохоронними органами. Визначальними у даному разі вбачаються, по-перше, державна природа контролюючих органів і забезпеченість їх діяльності державним примусом, по-друге, орієнтування контрольної діяльності не просто на забезпечення законності і дисципліни у державному управління, але й конкретно на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. Отже, констатуємо, що не кожен контролюючий орган одночасно належить до системи правоохоронних органів. Маємо не погодитись із А. П. Гуляєвим [472, с. 11-12], що, на відміну від правоохоронних органів, діяльність яких прямо націлена на захист прав громадян, повноваження контролюючих органів мають переважно лише управлінський, загальнопопереджувальний та забезпечувальний характер. Зауважимо, що правоохоронні органи так само уповноважені виконувати контрольні повноваження згідно з предметом свого відання, зокрема, Державна прикордонна служба України у встановленому порядку здійснює прикордонний контроль і пропуск через державний кордон (ч. 2 ст. 10 Закону України від 03.04.2003 р. № 661-IV [325]), військовослужбовці Військової служби правопорядку у Збройних Силах України здійснюють перевірку у військових частинах виконання контрольних і профілактичних заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху (п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону України від 07.03.2002 р. № 3099-III [321]) і т.д. Разом із тим, хоча виконання контрольних повноважень в цілому є характерним для правоохоронних органів, що знімає проблему протиставлення контрольних і правоохоронних органів, їхнє повне ототожнення так само вбачається не зовсім коректним. Отже, підкреслимо, що не усі правоохоронні органи, які певною мірою здійснюють контрольну діяльність, є органами контролю. Натомість, у системі правоохоронних органів можна виділити окрему групу органів контролю, основний зміст і спрямованість правоохоронної діяльності яких безпосередньо полягають у здійсненні відповідних заходів контрольного характеру. Варто також відмітити певну неоднозначність розуміння органів адміністративного нагляду, що головним чином спричинена суперечливістю підходів до його визначення. Так, наприклад, М. С. Студенікіна [473, с. 20] розглядає адміністративний нагляд як різновид надвідомчого контролю й форму активного спостереження, що супроводжується застосуванням у необхідних випадках заходів адміністративно-владного характеру. У той же час, Д. П. Цвігун [474, с. 6] характеризує поняття адміністративного нагляду як використання спеціальними органами виконавчої влади стосовно організаційно не підпорядкованих організацій і громадян комплексу адміністративних засобів впливу для попередження, виявлення і припинення правопорушень, відновлення встановлених правовідносин і притягнення винних до відповідальності. З іншого боку, Д. О. Назаренко [475, с. 10] зводить поняття адміністративного нагляду лише до контролю міліції за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, з метою здійснення профілактично-виховного впливу на них.

      На нашу думку, подібне розмаїття поглядів щодо сутності адміністративного нагляду негативним чином позначається на організації захисту прав громадян в діяльності органів, що його здійснюють. При цьому, необхідно враховувати те, що, по-перше, нагляд є окремим від контролю засобом забезпечення законності й дотримання прав громадян, по-друге, нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, також становить лише один із різновидів адміністративного нагляду. З огляду на це органи адміністративного нагляду можуть визначатись як такі спеціально уповноважені компетентні суб’єкти, які здійснюють перевірку законності та стану дотримання прав громадян у діяльності піднаглядного об’єкта з метою попередження, виявлення й забезпечення усунення порушень самим порушником або іншими компетентними органами.

      Узагальнюючи викладене, до числа органів контролю та адміністративного нагляду першочергово слід віднести Митну службу України і Державну податкову службу України, що згідно Указу Президента України від 24.12.2012 р. № 726/2012 реорганізуються в єдине Міністерство доходів і зборів України, яке зберігатиме їх статус як органів контролю та адміністративного нагляду.

      Так, митна служба України внаслідок реформи кримінально-процесуального законодавства була позбавлена статусу органу досудового розслідування злочинів, яким була згідно зі ст. 101 нині вже недіючого КПК України від 28.12.1960 р. [323]. Незважаючи на це, на митну службу України безпосередньо покладається реалізація таких правоохоронних повноважень як здійснення митного контролю, протидія контрабанді й іншим митним правопорушенням, недопущення переміщення через митний кордон України заборонених та/або обмежених у переміщенні товарів (ч. 2 ст. 544 чинного Митного кодексу України від 13.03.2012 р. № 4495-VI [326]). При цьому, недоліком адміністративно-правового регулювання організації діяльності митної служби є фрагментарність формулювання її призначення, що полягає у забезпеченні безпеки суспільства та захисті митних інтересів України. На нашу думку, вищеназвані напрямки правоохоронної діяльності митних органів мають пряме відношення не тільки до інтересів держави та безпеки соціуму, але також до прав, свобод і законних інтересів конкретної людини.

      Вся работа доступна по Ссылке