Адміністративно-правове забезпечення захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури

     

      Організація державної влади в Україні передбачає формування цілісного структурованого державного апарату на основі поділу на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, що на засадах розподілу компетенції і взаємодії відповідно до принципу «стримувань і противаг» забезпечують практичну реалізацію функцій сучасної правової держави. Разом із тим, в межах державного механізму необхідно окремо розглядати своєрідні за своїм правовим статусом і призначенням органи прокуратури, діяльність яких охоплює одразу декілька напрямків державного врядування, а саме здійснення нагляду, підтримка державного обвинувачення та представництво у суді інтересів громадян, що безпосередньо пов’язане із реалізацією правоохоронної функції держави по охороні та захисту основ конституційного ладу, законності та правопорядку. Рівною мірою вказане стосується й захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, що виступає узагальнюючим орієнтиром усієї правоохоронної діяльності органів прокуратури України, зокрема, згідно з В. В. Шемчуком [389, с. 9], нагляд органів прокуратури являє собою універсальну юридичну гарантію забезпечення прав і свобод громадян в усіх сферах суспільного життя.

      Разом із тим, не можна не зважати на те, що організація та діяльність органів прокуратури на сьогодні все ще зберігають деякі рудименти радянської моделі їх побудови [488], виявляючи недоліки й суперечності як на рівні нормативно-правового регулювання, так і при практичному виконанні поставлених завдань. Відтак, саме трансформація прокуратури, як суто лише державного наглядового органу, у дійсно дієвий, прозорий і доступний правозахисний інститут становить пріоритетний напрямок розбудови системи захисту прав громадян в Україні.

      Зазначимо, що загальна проблематика організації діяльності органів прокуратури раніше вже досить ґрунтовно розглядалась у роботах таких вчених як М. М. Бурбика [489], Т. В. Корнякова [490], М. В. Косюта [491], В. В. Логоша [492], В. В. Сухонос [493], Н. Ч. Цакадзе [494] та інші. Проте, названі дослідження переважно стосуються лише окремих аспектів побудови інституту прокуратури в Україні, реалізації ним наглядових та інших повноважень поза їх зв’язком із правозахисною функцією прокуратури. З огляду на це й вбачаються актуальними питання адміністративно-правового забезпечення захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури.

      Передусім, відмітимо, що захист прав громадян у діяльності прокуратури, на рівні із іншими правозахисними механізмами, утворює загальну систему захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. При цьому, в контексті значення правозахисної діяльності органів прокуратури маємо вказати її переваги порівняно з судочинством як найбільш типовою формою захисту. Так, наприклад, Е. Ф. Іскендеров [495, с. 147] унікальність правозахисної діяльності прокуратури вбачає в особливому статусі прокуратури в Україні, відсутності її підпорядкованості будь-яким іншим органам, а також універсальності її наглядових та ненаглядових функцій.

      На нашу думку, специфіка правового захисту прокуратурою прав громадян першочергово зумовлюється його здійсненням не лише в порядку розгляду їхніх звернень чи скарг про порушення їх прав, свобод і законних інтересів, але також і за власною ініціативою, виявляючи, припиняючи та усуваючи під час проведення нагляду будь-які порушення законності. Подібного висновку дотримується й В. В. Росінський, зокрема зазначає, що прокуратура безпосередньо наділяється повноваженнями щодо перевірки повідомлень про порушення прав громадян, виявлення та опротестування нормативно-правових актів, якими порушуються права мільйонів громадян [496, с. 62]. Відповідно до цього, можна виділити другу специфічну особливість захисту прав громадян у діяльності органів прокуратури, яка полягає у спрямуванні такої діяльності на захист як індивідуальних прав громадян, так і прав невизначеного кола осіб. Крім цього, захист прав громадян у діяльності органів прокуратури має й таку перевагу перед судовою формою захисту як безоплатність, що обумовлює більшу доступність правозахисної діяльності органів прокуратури для всіх громадян, права яких потребують правового захисту. Правозахисна діяльність органів прокуратури характеризується й достатньою оперативністю прийняття рішення по усуненню виявлених порушень прав громадян, щоправда, на відміну від судочинства, не забезпечує повну остаточність таких рішень, допускаючи можливість їх судового чи адміністративного оскарження. Іншою досить важливою особливістю правозахисної діяльності органів прокуратури також виступає її різноплановий характер (нагляд, підтримка обвинувачення, представництво у суді), а також непротиставлення і доповнення судової форми захисту, зокрема, як відзначають О. Г. Свида і Л. І. Свида, «в сучасних умовах реформування судової системи України органи прокуратури виступають як компенсатор обмежених можливостей судів у сфері правозахисту… Щороку прокуратура розглядає близько півмільйона… звернень» [497, с. 13]. Отже, констатуємо, що правозахисна діяльність органів прокуратури є однією із суттєвих і дієвих форм захисту прав громадян, що за допомогою різних правових засобів забезпечує попередження, виявлення, припинення та усунення порушень прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина з боку органів публічної влади, інших юридичних і фізичних осіб.

      Особливий правовий статус прокуратури, що є самостійним державним інститутом й не належить до жодної з гілок державної влади, також виявляється у поєднанні в її компетенції одночасно наглядових та інших правоохоронних повноважень. Так, відповідно до ст. 121 Конституції України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР [1] і ст. 5 фахового Закону України від 05.11.1991 р. № 1789-XII [136], на сьогодні визначено чотири функції прокуратури, а саме: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у визначених законом випадках; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

      При цьому, у науці виявляється деяка неоднозначність співставлення захисту прав громадян із функціональними напрямками діяльності органів прокуратури, зокрема, захист прав громадян у діяльності органів прокуратури ототожнюється Е. Ф. Іскендеровим [498, с. 327], Н. Ч. Цакадзе [499, с. 11] і Д. П. Цвігуном [500] із представництвом в суді інтересів громадян або держави; Н. В. Мельніковим [501] – із здійсненням кримінального переслідування; В. В. Назаровим [502] – із здійсненням нагляду прокурора за додержанням законів; на думку В. М. Юрчишина [503], він може ототожнюватись із наглядом або підтримкою державного обвинувачення; а за В. З. Гущиним і А. В. Чуріловим [504, с. 60] реалізується прокуратурою України при виконанні усіх видів її діяльності. З цього приводу більш виваженим постає саме останній підхід, оскільки захист прав громадян не можна виокремити в окремий напрямок діяльності прокуратури, натомість, він втілюється і реалізується в кожній її вищеназваній функції, а також певною мірою при виконанні таких додаткових повноважень прокуратури як координація роботи правоохоронних органів з питань протидії злочинності і корупції (ст. 10 Закону України від 05.11.1991 р.), розгляд адміністративних скарг на рішення органів прокуратури (ст. 12), тощо.

      Отже, захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина належить пріоритетно розглядати в аспекті завдань правоохоронної діяльності органів прокуратури, які так само однозначно не визначаються ані на законодавчому, ані на теоретичному рівні. Так, згідно з М. І. Мичко, мета прокуратури полягає в утвердженні верховенства закону й включає у себе такі завдання як захист прав та законних інтересів людини, громадянина і держави; забезпечення законності в діях органів державної влади й управління; зміцнення правопорядку [505, с. 326]. На нашу думку, забезпечення верховенства закону не може виступати одночасно в якості мети діяльності прокуратури та її окремого завдання, натомість, визначення захисту прав громадян як елемента законності вбачається надто звуженим його баченням, позаяк, передусім, ґрунтується лише на законодавчій природі прав громадян. У той же час, саме захист всіх природних і позитивних прав громадян є необхідною складовою розбудови демократичної соціальної правової держави, формування громадянського суспільства та їх визначальної засади – принципу верховенства права, забезпечення чого й має визначати зміст і спрямованість діяльності органів прокуратури України, як це, наприклад, передбачається у Республіці Білорусь, згідно з ч. 1 ст. 4 профільного Закону від 08.09.2007 р. № 220-З [506].

      Вся работа доступна по Ссылке