Основні напрями вдосконалення довгострокової економічної політики
Економічна політика, як стратегічна лінія дій, що проводиться урядом, конкретизується системою заходів та їх обґрунтуванням у сфері управління економікою з метою надання визначеної спрямованості економічним процесам згідно з цілями, завданнями, пріоритетами розвитку країни.
Виходячи із загальної спрямованості державної політики, її напрямів у різних сферах економіки та вибраного курсу розвитку країни, визначаються пріоритети економічного і соціального розвитку, а також пріоритетні суб’єкти господарювання, яким надаватиметься державна підтримка.
Звідси постає нагальне завдання формування в Україні «економіки зростання» – нової економічної моделі, в основі розвитку якої повинні лежати цілеспрямований розвиток внутрішнього попиту, а також модифікація участі України в міжнародному поділі праці з виходом на зовнішні ринки з більш технологічною, адекватною наявному виробничому і людському потенціалу продукцією.
Ураховуючи реалії сьогодення, для України залишаються можливими два варіанти стратегії розвитку у глобальному середовищі: стратегія інерційно-ринкового розвитку або стратегія посилення конкурентоспроможності національної економіки. Інерційно-ринковій стратегії розвитку відповідає пасивна роль держави у трансформаційних процесах, що повністю укладається у пропаговану модель «невидимої руки». Її теоретичною базою виступають концепції економічного лібералізму та ринкового фундаменталізму. При виборі такої стратегії інтеграція України у глобальну економічну систему можлива лише в ролі периферійної підсистеми, філіалу ТНК і країн економічного авангарду. З іншого боку, застосування стратегії посилення національної конкурентоспроможності вимагає перегляду концептуальних засад побудови всієї системи управління економікою, особливо у частині науково-методологічних засад стратегічного планування.
Визначальним елементом економічної політики держави на шляху до світового економічного простору є її економічна стратегія. Стратегію соціально-економічного розвитку визначають як документ, що містить систему довгострокових цілей розвитку країни, а також напрямів, етапів і критеріїв (кількісних і якісних) досягнення поставлених цілей. Стратегія повинна розроблятися на основі довгострокового прогнозу розвитку країни. Що стосується управлінських дій, операцій і процедур, здійснення яких покликане забезпечити досягнення поставлених цілей, то це відноситься до поняття «тактика» і повинне бути відображене у програмно-планових документах системи державного планування.
Головним інструментом реалізації економічної політики держави є стратегічне планування, а відповідно до Стратегії економічного та соціального розвитку повинен бути вироблений і здійснений такий комплекс заходів, який дозволив би створити надійні передумови для відчутного прискорення економічної динаміки, досягнення у перспективі високих середньорічних темпів приросту ВВП. Тільки у такому разі можна сподіватися на вирішення невідкладних соціальних проблем – піднесення життєвого рівня населення, передусім малозабезпечених громадян. А для цього треба відмовитися від популізму і перейти до планового регулювання розвитку економіки.
Переорієнтація економічної політики на нову модель розвитку в умовах обмежених ресурсів потребує визначення пріоритетів і завдань розвитку, реалізація яких можлива через розроблення, оцінку і втілення у життя заходів економічної політики, які повинні стати інструментом державного регулювання економічного розвитку в ринкових умовах.
Відповідно, стратегією розвитку економіки на довгострокову перспективу слід передбачити розроблення цільових орієнтирів, коли до базового варіанту прогнозу додається вплив заходів економічної політики за різними сценаріями розвитку. Тому після отримання базового варіанту прогнозу розглянемо підходи до формування і оцінки заходів економічної політики.
