Пропозиції до інвестиційно-інноваційної програми

     

      Інвестиційна програма спрямовується на забезпечення економіки інвестиціями у достатній кількості і необхідної якості. Лише забезпеченість національної економіки інвестиційними ресурсами надасть необхідні умови для швидкого розвитку на інноваційній основі. А для цього необхідні і сприятливий інвестиційний клімат, і досить повне використання усіх потенційних джерел інвестування, і їх раціональне використання.

      Інвестиційна діяльність та її регулювання досліджуються у багатьох роботах як вітчизняних, так і закордонних учених. Інвестиційна програма у силу своєї складності і багатоаспектності буде охоплювати велику кількість підпрограм (заходів), головними серед яких будуть такі, як задіяння конкурентоспроможної інноваційної моделі розвитку та створення сприятливого інвестиційного клімату.

      Задіяння конкурентоспроможної інноваційної моделі розвитку Поглиблення фінансово-господарських зв’язків, відкритість національних економік та їх залежність від процесів глобалізації зумовлює стратегічний пріоритет розвитку України – входження у світове господарство на правах економічно потужної, технологічно розвинутої держави. Досягнення нашою країною достойного місця в системі міжнародного поділу праці визначається відповідністю її господарської системи сучасним критеріям конкурентоспроможності. Проблема конкурентоздатності економіки перетворюється на одне з найголовніших завдань державної політики.

      «Виробниками» конкурентних переваг країни є окремі підприємства, галузі. Завданням держави є створення відповідного середовища та умов формування конкурентних переваг. Державна політика конкурентоспроможності повинна бути спрямована на підтримання позитивних тенденцій та нівелювання обмежень, що заважають розвитку цих тенденцій. Використовуючи наявні механізми прямого та опосередкованого регулювання господарської діяльності, економічна політика повинна забезпечити швидке інвестиційне зростання економіки та активізувати ключові інноваційні тренди.

      В останні десятиріччя конкурентоспроможність як концепція міцно зайняла лідируючі позиції в економічній науці про зростання та політиці з формування основних чинників, які забезпечують його стабільність.

      Існують різні погляди на сутність та природу конкурентоспроможності країни. Аналіз різних визначень дозволяє сформулювати такі істотні характеристики сутності конкурентоспроможності економіки:

      - це інструмент, що є ефективним засобом підвищення рівня життя;

      - передбачає наявність розвинутого науково-технічного потенціалу;

      - відбиває спроможність національних економік виробляти товари та послуги, що відповідають вимогам світового ринку в умовах вільної конкуренції;

      - передбачає продуктивне використання ресурсів;

      - характеризується високим рівнем соціального розвитку та сталими темпами економічного зростання у довгостроковій перспективі;

      - відносне поняття, що вимірюється відносно результатів, досягнутих економіками з порівняним рівнем розвитку [3, с.214].

      Чи є конкурентоспроможною Україна? На жаль, однозначна відповіді – ні. Навіть за приблизними прогнозами еволюція («природне» зростання), тобто переважання існуючих тенденцій, чинників і конкурентних переваг протягом 10–15 років, не приведе до економіки нової якості, а отже, і до оновлення країни загалом [138, с. 8].

      Для більш точних оцінок у світовій практиці розроблені та постійно вдосконалюються різноманітні методи розрахунку показників та рейтингів конкурентоспроможності. Зазначені методики, як правило, спрямовані на систематизацію та виокремлення кінцевих факторів конкурентоспроможності, що оцінюються за допомогою різних показників. Найбільш вичерпний щорічний аналіз конкурентоспроможності національних економік у системі світового господарства представлений у методиках Всесвітнього Економічного Форуму (ВЕФ) та міжнародного Інституту Розвитку Менеджменту в Лозанні (IMD-Lausanne). У «Звіті про глобальну конкурентоспроможність» країни оцінюються на базі двох основних рейтингів. Перший – це Індекс глобальної конкурентоспроможності (GCI), який замінив попередній Індекс конкурентоспроможності економічного зростання. Ним «вимірюється» здоров’я економіки та перспективи зростання в середньостроковій перспективі. Другий – Індекс конкурентоспроможності бізнесу (BCI) – визначає рівень продуктивності та ефективності компаній і галузей. ВСІ складається гарвардським професором Майклом Портером [86].

      У 2010 році Україна посіла в рейтингу GCI 82-е місце, що на 10 позицій нижче порівняно з 2009 роком. За першою групою чинників, названих базовими, Україна виглядає так: державні та суспільні інститути – 120-те місце (!) із 133 можливих; інфраструктура – 78-е; макроекономіка – 106-те; охорона здоров’я та шкільна освіта – 68-е. Друга група чинників характеризує підвищення ефективності економіки. Тут наші досягнення такі: вища освіта та фахова підготовка – 46-те; ефективність ринків – 109-те; технологічний розвиток – 80-те. І остання група показників – інноваційні: розвиненість бізнес-процесів – 91-те; власне інновації – 62-є.

      Отже, найгірша оцінка в України за якістю державних і суспільних інститутів. Іншими словами, саме якість влади й управління є головним чинником неконкурентоспроможності нашої країни [62, с. 12].

      Доцільність аналітичної інформації цих рейтингів полягає не тільки у визначені сфер критичних відставань, а й точок прориву. Але, як і будь-яка рейтингова методика, зазначені методології мають як переваги, так і недоліки.

      Перевагами методології рейтингу ВЕФ є: широке охоплення різних сфер економічної діяльності; постійне удосконалення методології, введення нових показників, що відбивають процес глобалізації господарських зв’язків та його вплив на конкурентоспроможність країни; використання як кількісних, так і якісних показників, що характеризують мікро- та макросередовище країни. Основними недоліками є: велика кількість суб’єктивних показників конкурентоспроможності країни, що отримуються опитним методом; періодичне перегрупування складових агрегатних показників (індексів), що ускладнює об’єктивне порівняння конкурентоспроможності країни в динаміці. Основні переваги методології міжнародного Інституту Розвитку Менеджменту в Лозанні: її незмінність протягом останніх років, що дозволяє порівнювати дані; прогнозна спрямованість аналізу міжнародної конкурентоспроможності країн; використання ширшого спектру статистичних показників, порівняно з ВЕФ, та опитних даних, що охоплюють майже всі сфери економіки країни. Серед недоліків слід відзначити такі: недостатня увага соціальним факторам, що, поряд з економічними, формують конкурентоспроможність економіки; відсутність деяких показників, що характеризують функціонування економічних суб’єктів на мікрорівні (стратегія, конкурентні переваги виробників).

      Отже, враховуючи зазначені недоліки, інформація цих рейтингів може бути корисною лише у сукупності з аналізом специфіки, можливостями внутрішнього потенціалу та стратегії зовнішньоекономічного розвитку країни.

      У сучасних умовах характер факторів конкурентоспроможності країни, їх співвідношення та взаємозв’язки можуть істотно змінюватися. Фактори конкурентоспроможності країни поділяються на групи: зовнішні, що, залежно від ступені впливу на конкурентну позицію країни, поділяються на суб’єктивні, регульовані та постійні; внутрішні, що поділяються на макроекономічні, інституційні, мікроекономічні, ресурсні та соціокультурні [99].

      В Україні укорінилася низькотехнологічна структура промислового виробництва, в якій майже 70 % належить сировинним галузям. У світовому поділі праці Україна закріпилася як сировинний та ресурсний придаток [81, с. 63]. У той же час розвинуті країни світу конкурують за ринки високотехнологічної продукції, й основним фактором зростання їх конкурентоспроможності виступають інновації.

      Оцінка факторів внутрішньої конкурентоспроможності України виявила, що її порівняльними конкурентними перевагами є: вигідне геоекономічне розташування країни; різноманітні запаси природних ресурсів; численні кваліфіковані трудові ресурси; потужна матеріально-технічна база; наявність у деяких галузях промисловості, особливо в аерокосмічній, унікальних передових технологій, які спираються на розвинутий науковий та високий інтелектуальний потенціал виробничого персоналу. Але за рівнем розвитку інституційного та інноваційного середовища, якістю життя населення та екологічними показниками наша країна істотно відстає від розвинутих країн світу.

      Вся работа доступна по Ссылке