Пропозиції до програми структурно-технологічної перебудови економіки

     

      Під структурою економіки розуміють питому вагу окремих складових у складі цілого агрегату. Структура економіки характеризується не лише галузевою структурою (за видами економічної діяльності), а і секторальною структурою, структурою розподілу доходів, їх використання, джерелами надходження інвестицій тощо. Тобто, структурні співвідношення присутні майже у всіх сферах економічної діяльності.

      Дослідження структури економіки отримали значний поштовх після появи моделі міжгалузевого балансу. Але прагнення Уряду України до структурної перебудови з пріоритетним розвитком тих галузей економіки, які могли би виробляти конкурентоспроможну на світових ринках продукцію, а також продукцію, яка при низьких митних тарифах на внутрішньому ринку була б конкурентоспроможною з імпортними товарами, так і не мало успіху.

      Становлення України як транзитної держави Сучасні тенденції розвитку системи міжнародних економічних відносин вимагають якісно нових підходів до проблеми розвитку транзитного потенціалу транспортної системи України. Вирішення зазначеної проблеми має загальнодержавне значення, адже експорт транспортних послуг є не тільки важливою складовою валового національного продукту, а й важелем політичного впливу.

      І.М. Могильовкін, досліджуючи роль транспорту в глобальній економіці, зазначив: «Новий чинник – глобалізація світової економіки – буде впливати на розвиток транспорту як безпосередньо, так і через політику держав, й інфраструктурна роль транспорту буде повністю усвідомлена керівництвом великих держав і транснаціональних корпорацій» [103, с. 357].

      За роки незалежності транзит став найважливішою складовою експорту послуг, адже частка транспортних послуг становить 85%. На сучасному етапі збільшення обсягів міжнародного транзиту територією України може стати важливим фактором стабілізації та структурної перебудови її економіки. При цьому слід ураховувати, що транзит як вид експорту транспортних послуг є одним із найбільш ефективних, а інвестиції у цю сферу транспортної діяльності дають швидку віддачу.

      Поняття «транзитного потенціалу країни» окремі науковці розглядають як потенційні можливості наявних і створюваних у країні додатково об’єктів і засобів виробничої, а також відповідних інституціональної та інформаційної інфраструктур для забезпечення безперебійного та безпечного транспортування під митним контролем територією цієї країни транспортними засобами транзиту всіх видів транспорту (включаючи трубопровідний та лінії електропередачі) вироблених за її межами транзитних вантажів (у тому числі енергетичних ресурсів та електроенергії) для споживання в інших країнах [133, с. 8]. Автори цього визначення намагаються максимально охопити складові транзитного потенціалу.

      Транзитний потенціал також визначають як потенційні можливості транспортної системи країни та відповідної інституціональної інфраструктури забезпечувати безперебійне та безпечне транспортування через територію цієї країни транзиту вантажів та пасажирів третіх країн без шкоди для внутрішніх та експортно-імпортних перевезень [176, с. 125]. У такому трактуванні важливим є врахування при визначенні транзитного потенціалу внутрішніх транспортних потреб держави.

      Отже, передусім під транспортним транзитним потенціалом слід розуміти комплекс відповідних зовнішніх та внутрішніх умов, засобів та можливостей, за допомогою яких держава спроможна надавати своєчасні та якісні послуги з міжнародного транзиту своєю територією.

      Серед основних факторів, що визначають розвиток транзитного потенціалу транспортної системи, виділяють: геоекономічні – розташування території відносно глобальних економічних центрів; геополітичні – стабільність міжнародних відносин та безпека транспортних коридорів; інфраструктурні – пропускна здатність транспортної мережі та пунктів взаємодії різних видів транспорту; технологічні – використання безперевантажувальних технологій та логістичного сервісу [88, с.126].

      На геоекономічні фактори формування транспортного транзитного потенціалу країни вплинути неможливо, тобто вони сприймаються як даність. Так, оптимальним з точки зору здійснення транзиту вважається таке географічне положення, що забезпечує мінімальні терміни транспортування вантажів цією територією, а можливості скористатися альтернативними транспортними коридорами обмежені економічними або іншими обставинами.

      Географічне положення України можна оцінити як надзвичайно вигідне. Впродовж цілого тисячоліття наша держава слугує містком між Європою і Азією, між Північчю та Півднем. Територією країни проходять найкоротші шляхи з Європи в Азію та з північно-східної Європи на захід та південь.

      Другою складовою геоекономічного фактору є економічне оточення держави, тобто наскільки активно сусідні країни беруть участь у зовнішній торгівлі. Україна оточена країнами СНД, ринки яких активно розвиваються, та має спільні кордони з ЄС, що сприятливо впливає на розвиток її транзитного потенціалу. Структура зовнішньої торгівлі України та країн СНД має переважно сировинну спрямованість, обсяги перевезень на одиницю ВВП значно більші, ніж у розвинених країнах, де переважають готова продукція та комплектуючі. Тому за умов збереження в Україні та країнах СНД наявної товарної структури зовнішньої торгівлі, на транспорті й надалі очікуються значні обсяги перевезень, оскільки сировина у десятки разів більша за масою, аніж готова високотехнологічна продукція.

      Щодо розвитку геополітичних факторів, то тут є певні складнощі. Привабливість маршруту транспортування розглядається, як правило, не тільки з точки зору економічної та технічної складових. Підуть вантажі через країну чи через сусідні території – визначається і специфікою міждержавних відносин, політичною стабільністю, впливом дії зовнішніх сил. На сьогодні спостерігається загострення конкурентної боротьби за транзитні потоки та прагнення сусідніх країн мати транспортну незалежність. Так, Росія, яка є найбільшим транзитником нашої країни, реалізує проекти з розбудови нафтопроводів в обхід, розвиває власні порти на Чорному та Балтійському морях, що може призвести до істотних втрат транзитних потоків вітчизняним транспортом. Румунія є конкурентом України на Дунаї і бореться також за транзит каспійської нафти, за створення розподільчого контейнерного центру на Чорному морі. Отже, за відсутності протекціоністської політики з боку нашої держави у цій сфері та без розвитку конкурентних переваг Україна ризикує залишитися аутсайдером у змаганнях за транзит.

      Вся работа доступна по Ссылке