Особливості надання юридичної допомоги потерпілому від злочину на стадії порушення кримінальної справи

     

      Звернення осіб, що постраждали від злочинів за юридичною допомогу (професійною і непрофесійною) зумовлене різними причинами.

      Права і свободи, будучи у співвідношенні з конкретним довірителем, завжди забезпечують персоніфікований інтерес саме даного довірителя. Отже права і свободи матеріалізуються і персоніфікуються лише за наявності індивідуального інтересу. Доступ до правосуддя також знаходить смисловий вміст за наявності конкретного приватного інтересу довірителя.

      Вважаємо, що саме причини матеріального характеру стають, здебільшого, перешкодою на шляху отримання кваліфікованої юридичної допомоги постраждалим. Тим часом участь представника потерпілого на ранніх етапах провадження у кримінальній справі дає найбільш високі результати, сприяючи встановленню істини, тим самим дозволяє понизити витрати осіб, що здійснюють розслідування.

      Вважаємо, що причинами, що спонукали постраждалих звертатися за юридичною допомогою до представників, є такі:

      - відсутність або недостатність знань кримінального і кримінально-процесуального законодавства, що дозволяє самостійно здійснювати процесуальні дії під час відстоювання своїх прав і законних інтересів;

      - невпевненість у власних силах під час відстоюванні своїх законних прав у досудових і судових стадіях кримінального судочинства;

      - недостатня матеріальна забезпеченість;

      - відсутність достатньої кількості часу для участі у судочинстві;

      - певна міра довіри до конкретного представника або впевненість в його високій кваліфікації, що дозволяє надати максимально можливу допомогу в захисті порушених законних прав і інтересів;

      - труднощі, що виникають у процесі звернення до правоохоронних органів (у тому числі під час вирішення питання про порушення кримінальної справи);

      - недовіра до представників слідчо-оперативних підрозділів ОВС у процесі прийняття ними рішень під час розслідування злочинів або у забезпеченні особистої безпеки під час провадження у кримінальній справі.

      Основними цілями передбачуваної співпраці довірителя і представника є здобуття реального відшкодування збитку, покарання винних. Спільне вирішення завдань для досягнення вказаних цілей залежить від конкретних обставин кримінальної справи і особливостей особи, що звернулася за допомогою.

      Раніше ми констатували, що повноваження представника виходять від повноважень особи, що представляється. При цьому адвокат-захисник виконує свої обов'язки на підставі угоди і керується у своїй діяльності положеннями ЗУ «Про адвокатуру» і нормами кримінально-процесуального законодавства, зокрема ст. 44-48 КПК України. Представник, що не є адвокатом, може брати участь у провадження у кримінальній справі разом з адвокатом, так і без такого. Вказана особа має широкий спектр повноважень, направлених на виконання захисної діяльності. На наш погляд, не можна заперечувати того, що під час реалізації своїх прав для вирішення покладених завдань представник потерпілого у своїй діяльності звертається перш за все до використання засобів, прийомів і методів, розроблених криміналістичною наукою.

      Аналіз позиції дозволяє зробити висновок про те, що представник потерпілого має право застосовувати криміналістичну тактику, поняття якої професор Р.С. Бєлкін визначив як систему «наукових положень і розроблених на їх основі рекомендацій з організації і планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, що здійснюють судове дослідження, прийомів проведення окремих процесуальних дій, направлених на збирання і дослідження доказів, на встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню і приховуванню злочинів» .

      Володіючи певним набором інформаційних відомостей, представник повинен уміти прогнозувати ситуацію. Професор Р.С. Бєлкін зміст прогнозу визначав як прогностичну інформацію, тобто інформацію про майбутнє. На відміну від побудови версії побудова прогнозу не переслідує мету пояснити вже відомий стан речей – прогноз створює установки, що направляють і стимулюють для вирішення практичних завдань .

      Прогнозуючи ситуацію, представник повинен враховувати поведінку підозрюваного (обвинуваченого, підсудного), у тому числі його вплив на постраждалого і його близьких; лінію поведінки адвоката-захисника обвинуваченого; напрям діяльності особи, що провадить розслідування; свідчення свідків; бачення проблеми потерпілим, його відношення до події злочину, бажання або відсутність такого до примирення тощо. Створення можливих моделей поведінки учасників процесу сприяє побудові моделі протидії, яка дозволить попередити небажані ексцеси з боку захисту.

      Представник, захищаючи інтереси довірителя, повинен враховувати як конкретну ситуацію і обстановку, в якій відбувається розслідування, так і типізацію даної ситуації. А.Н. Колесніченко і В.Е. Коновалова відзначали, що «індивідуальність кожного злочину породжує і індивідуальність слідчої ситуації його розслідування» [82; с. 64]. Проте незалежно від виду злочину, його категорії, представникові потерпілого необхідно володіти максимальним обсягом інформації, що має відношення до вчиненого злочину. Отже, зіставляючи цілі і конкретні завдання своєї участі у кримінальному процесі, представник потерпілого повинен ретельно вивчити і проаналізувати весь обсяг наявної інформації відносно вчиненого злочину, зіставивши його з елементами криміналістичної характеристики досконалого злочину. На наш погляд, здійснення такої аналітичної діяльності представника потерпілого необхідне для найбільш ефективної співпраці із представниками органів слідства і дізнання, оптимального визначення поведінки потерпілого на різних стадіях провадження у кримінальній справі, а також для активного впливу на хід кримінального процесу.

      Загальновідомо, що приводами для порушення кримінальної справи є: заява про злочин; повідомлення представників влади, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину; явка з повинною; повідомлення опубліковані у пресі; безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, або судом ознак злочину.

      Вся работа доступна по Ссылке