Участь адвоката-представника потерпілого в суді першої інстанції

     

      У суді першої інстанції кримінальна справа проходить дві самостійні стадії – попередній розгляд справи суддею і власне судовий розгляд.

      Перша з них – це особлива, контрольна стадія кримінального процесу, у ході якої суддя одноособово здійснює перевірку якості досудового розслідування і вирішує питання про достатність зібраних доказів для розгляду справи у судовому засіданні. Окрім цього, ця стадія носить підготовчий характер, оскільки тут проводяться дії, що організаційно забезпечують майбутній судовий процес. Зокрема, суддя повинен прийняти рішення про виклик в судове засідання особу, що бере участь у справі як представник потерпілого (ст. 253 КПК).

      Значення цієї стадії достатньо значиме, оскільки на цьому етапі судочинства відбувається визначення і уточнення предмета і межі судового розгляду. Тим часом, за чинним законодавством ця стадія сконструйована так, що можливість участі в ній потерпілого і його представника практично зводиться нанівець. Не випадково нам не вдалося виявити випадки, коли б адвокат-представник потерпілого проявив будь-яку активність на цій стадії процесу.

      Дійсно, відповідно до ст. 253 КПК виклик учасників процесу до судді можливий лише для отримання від них пояснень з приводу заявлених клопотань. Не секрет, що судді зазвичай необхідності запрошувати цих осіб не знаходять. Але навіть якщо виходити із зворотного, виходить, що суд заслуховуватиме лише тих учасників процесу, ким були заявлені клопотання. І якщо такими стануть за розсудом судді обвинувачений або захисник, то думки і можливі заперечення потерпілого і його представника не будуть сприйняті судом, хоча характер вирішуваних на цій стадії процесу клопотань (наприклад, про подальший напрям справи, про зміну запобіжного заходу) свідчить про істотну зацікавленість останніх у тому чи іншому результаті їх розгляду. Право одного або деяких учасників кримінального процесу дати свої пояснення на етапі призначення справи до судового розгляду, по суті, означає їх переважне у порівнянні з іншими учасниками положення, наділяє їх додатковими можливостями у відстоюванні своєї позиції на цій стадії. Ця думка дає всі підстави для висновку, що існуюча правова регламентація етапу призначення справи до судового розгляду не відповідає конституційним принципам рівності перед законом і судом, змагальності, рівноправ’я сторін у процесі, забезпеченню потерпілому доступу до правосуддя (ст.ст. 21, 129 Конституції України).

      Розгляд кримінальної справи у суді першої інстанції складається з ряду частин: підготовчої, судового слідства, судових дебатів сторін і останнього слова підсудного, постановлення вироку. Ці частини зумовлюють особливості кримінально-процесуальної діяльності представника на кожному з етапів судового розгляду.

      У загальному вигляді діяльність представника потерпілого у процесі підготовки до участі у судовому слідстві можна викласти так:

      - вивчення матеріалів кримінальної справи;

      - проведення бесіди з довірителем, іншими особами, вивчення або збиранння інших документів, що мають значення для розгляду кримінальної справи у суді;

      - визначення позиції у кримінальній справі і розроблення тактичних прийомів участі у судовому слідстві;

      Вивчення матеріалів кримінальної справи, як правило, починається з обвинувального висновку. Потім вивчаються матеріали у хронологічній послідовності (з урахуванням обставин, вказаних в обвинувальному висновку). Метою дослідження матеріалів кримінальної справи є визначення відповідності відомостей, наданих потерпілим, обставинам, викладеним в обвинувальному висновку і з'ясування правильності юридичної класифікації діяння.

      Нерідко такий аналіз призводить до необхідності проведення бесіди з довірителем. Системне вивчення доказів, зібраних упродовж досудового розслідування, дозволяє: відповісти на питання, чи всі вони отримані відповідно до вимог закону, визначити можливість визначення достовірність доказів або їх джерел під час судового слідства. Крім того, вивчаються прогалини досудового розслідування; плануються заходи для отримання тих або інших доказів, необхідних для об'єктивного розгляду справи у суді; уточнюються очевидці злочину, обсяг відомостей, які вони можуть мати, всебічно, розглядається питання про необхідність призначення відповідної експертизи. Представник потерпілого зобов'язаний з'ясувати позицію потерпілого: чи усвідомлює він ступінь відповідальності за відмову від надання показань і за надання завідомо неправдивих показань (на відміну від обвинуваченого); чи мало місце злочинне діяння, чи вчинене воно особою, якій пред'явлено обвинувачення; чи носили дії потерпілого характер, що призвело до здійснення неправомірних дій обвинуваченим; чи є у довірителя відомості, що відносяться до кримінальної справи, не досліджені під час досудового розслідування; чи має намір потерпілий під час судового слідства підтримувати обвинувачення; яке покарання, на думку потерпілого, заслуговує підсудний; чи згоден потерпілий пробачити підсудного і примиритися з ним.

      Представникові необхідно з'ясувати, в якому обсязі він може використовувати відомості, що стосуються особистого життя потерпілого.

      Вивчивши зазначені питання, представник визначає позицію у справі і погоджує її з довірителем. Безумовно, дії представника на всіх стадіях кримінального процесу, у тому числі і під час судового слідства, зумовлені таким чинником, як участь у справі адвоката-представника. Якщо останній запрошений для участі у справі, то роль представника-непрофесіонала значно спрощується і зводиться до узгодження окремих питань і обговорення загальної позиції адвоката-представника потерпілого і самого потерпілого під час судового слідства. В разі участі у справі лише представника потерпілого, не виконуючи обов'язки на професійному рівні, він виконує всі передбачені законом дії, направлені на захист інтересів довірителя.

      Кажучи про позицію у справі, слід зауважити, що в юридичній літературі вченими-процесуалістами цьому аспектові приділено чимало уваги. У той же час дане визначення термін все більше роз'яснення знаходить стосовно ролі і діяльності адвоката-захисника обвинуваченого (підсудного).

      На думку М.С. Строговича, під позицією у процесуальному сенсі розуміється те твердження, яке суб'єкт процесуальної діяльності вважає за необхідне відстоювати у провадженні у кримінальній справі, домагатися його визнання, відповідно до чого він здійснює процесуальні дії, направлені на підтвердження його думки і заперечування положень іншого учасника процесу, що суперечать йому [206; с. 257].

      На нашу думку, приступаючи до захисту інтересів довірителя, представник не лише може, але і повинен виробити власну позицію для участі у судовому слідстві. Основу позиції представника, на наш погляд, складають такі аспекти як: оцінка обставин кримінальної справи; відношення довірителя до обвинувачення, пред'явленого обвинуваченому; відношення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення; власна версія того, що сталося.

      Вся работа доступна по Ссылке