Підстави адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху

     

      У зв’язку з тим, що адміністративна відповідальність пов’язана із встановленням об’єму застосування заходів адміністративного стягнення, а отже, із забезпеченням законності відповідальності, дотриманням прав і свобод громадян, на сьогодні не останнє місце в теорії права посідає проблема щодо визначення підстав адміністративної відповідальності. Відсутність таких підстав виключає безпосередньо правову відповідальність особи в суспільстві, зберігає недоторканним її суб’єктивні права. Проблемам визначенню підстав адміністративної відповідальності завжди приділялося достатньо уваги з-боку науковців. Одні автори під підставами адміністративної відповідальності розуміють наявність у діях особи складу проступку [118, с. 151], інші зазначають, що підставами є об’єктивно протиправне діяння, вчинення адміністративного проступку – суспільно небезпечної, протиправної, винної дії або бездіяльності, що порушує адміністративний закон [94, с. 200], треті підставами адміністративної відповідальності вважають вчинення особою адміністративного проступку [81].

      В. К. Колпаков вважає, що підставами адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного проступку (делікту). Він зазначає, що “адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов’язків, тобто за вчинення адміністративних проступків (деліктів). Таким чином, не кожне порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, спричиняє адміністративну відповідальність. Підставою адміністративної відповідальності є порушення тільки тієї норми адміністративного права, яка охороняється адміністративними санкціями” [98, с. 408].

      Як бачимо, єдиною фактичною підставою застосування адміністративної відповідальності науковці вважають учинення адміністративного делікту. В перекладі з латинської мови делікт (від лат. delinquere; delictum) означає провинитися, вчинити злочин. У римському праві “деліктами” іменувалися усі протиправні діяння, з поділом їх на приватні, або цивільно-правові (delictum-privatum), та квазіделікти, порушення іншого характеру (quasi delictum) [80, c. 21].

      Грунтуючись на канонах римського права, слід підтримати позицію Л. В. Коваля щодо тотожності понять “правопорушення” і “делікт” [80, c. 21].

      В Україні законодавець закріпив поняття адміністративного правопорушення (проступку) у ст. 9 КУпАП, де чітко визначив, що це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність [86].

      Аналіз статті 9 КУпАП дає можливість звернути увагу на те, що в нормі одночасно вживаються та ототожнюються два поняття: “адміністративне правопорушення” й “адміністративний проступок”.

      Останнім часом багато вчених-адміністративістів дотримуються думки, що ці поняття не є синонімічними.

      Так, відомий вітчизняний учений Є. В. Додін, а згодом й російський науковець Д. М. Бахрах зазначали, що адміністративне правопорушення означає порушення будь-якої адміністративно-правової норми, незалежно від того, чи передбачено за це відповідальність. Адміністративний же проступок слід розглядати як вид адміністративного правопорушення, за яке встановлено адміністративну відповідальність [58, с. 34; 20, с. 4].

      А. С. Васильєв, у свою чергу, зазначає, що уникаючи термінологічної плутанини, правопорушення, за якими настає адміністративна відповідальність, доречно називати не “адміністративними правопорушеннями”, а більш точно – “адміністративними проступками” [87, с. 34-35]. Л. Р. Біла, навпаки, відмічає, що адміністративне правопорушення за своєю сутністю є набагато ширшим за адміністративний проступок, оскільки вміщує всі протиправні дії, наявні у сфері державного управління.

     Адміністративний проступок, – зазначає вона, – містить у собі тільки ті протиправні дії, за які настає адміністративна відповідальність [30, с. 209]. Опоненти запровадження в правову систему України поняття адміністративного проступку зазначають, що ця ідея суперечить положенням Конституції України. Адже там ідеться лише про поняття “адміністративного правопорушення” і немає місця “адміністративному проступку”. Як аргумент вони наводять ст. 92 Конституції України: “виключно законами України визначаються … засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них” [90, с. 35].

      Слід погодитися з думкою деяких науковців, котрі виділяють три ознаки, за наявності яких настає реальна адміністративна відповідальність [77, с. 44]:

      1) нормативна – це наявність правової норми, яка передбачає адміністративний проступок і відповідальність за його вчинення;

      2) фактична – це вчинення протиправного, винного діяння особою, за яке законодавством передбачено адміністративну відповідальність;

      3) процесуальна – це постанова (рішення) органу адміністративної юрисдикції про накладення на правопорушника певного виду адміністративного стягнення або заходу впливу, передбаченого ст. 24-1 КУпАП.

      Вся работа доступна по Ссылке