Суб’єктивні ознаки адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху

     

      Чинний КУпАП не дає чіткого визначення суб’єкта адміністративного правопорушення. У сучасній адміністративно-правовій науці узагальненого визначення також немає, автори по-різному підходять до визначення суб’єкта адміністративного правопорушення. Так, А. Т. Комзюк та В. В. Зуй визначають суб’єкт як фізичну особу, яка досягла на момент вчинення проступку віку, з якого настає адміністративна відповідальність [2, с. 18; 14, с. 181-189]. Л. В. Коваль стверджував, що суб’єктом протиправного діяння є фізична особа – людина в стані дієздатності й осудності [79, с. 136].

      Цікавою є думка О. І. Миколенка, який вважає, що суб’єкт правопорушення це особа, яка вчинила проступок і яку на основі чинного законодавства можна притягти до адміністративної відповідальності. У цьому визначенні він не конкретизує поняття “особа”, але тут же зауважує, що існування адміністративної відповідальності юридичних осіб – це факт реальної дійсності, який потребує чіткої правової регламентації [115, с. 68-69]. В. К. Колпаков слушно зауважує, що “У КУпАП не вживається термін “фізична особа”, а використовується термін “особа”. Це дає змогу припустити, що суб’єктом адміністративного правопорушення може бути і юридична особа” [95, с. 265]. У зв’язку з цим є цікавою точка зору Є. В. Додіна [60], О. Л. Жильцова [65] О. Т. Зими [74], М. В. Костіва [101], які обґрунтовують об’єктивну необхідність існування в умовах демократичних перетворень та розбудови ринкових відносин в Україні адміністративної відповідальності юридичних осіб.

      Зважаючи на прийняття ст. 14-1 КУпАП слід звернути увагу на те, що за чинним кодексом юридична особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності, хоча така відповідальність встановлюється іншими законами. З нашої точки зору було б доцільно в новому КУпАП офіційно визнати юридичну особу суб’єктом адміністративної відповідальності.

      Аналіз відповідних статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що суб’єктом адміністративного правопорушення є фізична особа, яка вчинила правопорушення, за умови, що вона досягла віку притягнення до адміністративної відповідальності. Для суб’єкта адміністративного правопорушення характерні такі ознаки: досягнення встановленого законом віку, тобто наявність у неї адміністративної деліктоздатності. Сюди включається також вимога про осудність цієї особи.

      Дослідивши праці вітчизняних правників-адміністративістів, спираючись на аналіз статей КУпАП і погоджуючись із твердженнями професорів В. К. Колпакова та А. С. Васильєва, можна виділити такі види суб’єктів адміністративного проступку:

      – загальний суб’єкт – це осудна фізична особа, яка досягла на момент його вчинення 16 років [26, с. 158];

      – спеціальний суб’єкт – це особа, що характеризується ознаками, наявність яких дає змогу притягнути його до адміністративної відповідальності за вчинення ним певного адміністративного проступку. Для спеціального суб’єкта повинна бути ще й наявність спеціального правового статусу (наприклад, державного посадовця);

      – особливий суб’єкт – це особа, що характеризується ознаками, які впливають на особливості притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності (наприклад, спеціального суб’єкта підприємництва) [88, с. 47; 46, с. 282].

      Визнання суб’єктом фізичної особи пов’язано з принципом персоніфікації та особистої відповідальності цієї особи за вчинене нею правопорушення. Це пояснюється необхідністю з’ясування особливості правопорушника, а при призначенні покарання – врахування суб’єктивних чинників, що пом’якшують чи обтяжують його вину. Персональний підхід до виявлення особливостей кожного суб’єкта правопорушення дозволяє цілеспрямовано проводити профілактичну роботу, а також призначати індивідуальне покарання кожному із учасників, особливо групових правопорушень.

      Варто відмітити, що суб’єкт адміністративної відповідальності повинен відповідати загальним і спеціальним вимогам. До перших відносяться вимоги щодо осудності. У законодавстві про адміністративні проступки не розкрито поняття осудності – воно випливає з визначення неосудності, закріпленого в ст. 20 КУпАП. Відповідно осудність – це здатність особи усвідомлювати свої дії й керувати ними, а отже й нести за них відповідальність [3, с. 20].

      У літературі зазначено, що стан осудності – це норма, що ґрунтується на чіткому науковому розумінні закономірностей соціально-психологічного розвитку людини, згідно з яким вона проходить певні етапи.

      Осудність відображає типові риси цього розвитку, щось загальне в осіб різних вікових груп. Вважають, що людина з нормальною психікою під час вчинення протиправного діяння завжди є осудною. Психічно ж хворий «вступає у важкі, шкідливі зіткнення як із природою, так і з людьми», а вчинений ним протиправний акт є проявом психічної хвороби. Тому така особа, незалежно від характеру вчиненого нею правопорушення та наслідків, що настали, не може бути визнана винною [42, с. 40].

      Поняття осудності характеризується обов’язковою наявністю двох основних аспектів, що визначаються об’єктивними психічними властивостями особи – інтелектуальною та вольовою ознаками. Інтелектуальна ознака осудності передбачає можливість суб’єкта критично (аналітично) сприймати навколишню дійсність. До обсягу критичного (аналітичного) сприйняття дійсності в правовій науці відносять усвідомлення особою як фактичної сторони своєї поведінки: діяння, наслідків та причинового зв’язку між ними, так і суспільно шкідливого характеру вчиненого діяння. Вольова ознака полягає в здатності особи свідомо контролювати свої вчинки, активно керувати ними, долати перепони на шляху до поставленої мети. У вольових діях (бездіяльності) особи набуває відображення її ставлення до зовнішнього середовища, виявляє себе активна роль свідомості. Відсутність на момент вчинення протиправного діяння хоча б однієї з наведених ознак, якими характеризується суб’єкт, автоматично свідчить про його неосудність [43, с. 76].

      Вся работа доступна по Ссылке