Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення у сфері охорони культурної спадщини

     

      Органи (посадові особи) розглядають справи про адміністративні правопорушення у сфері охорони культурної спадщини в межах своєї підвідомчості. Встановлення підвідомчості – це розмежування компетенції між органами (посадовими особами). Кожен орган або посадова особа має право розглядати і вирішувати тільки ті питання, які належать до її відання. І тому коли кажуть, що справа підвідомча якомусь органу, то мають на увазі, що саме цей орган займається цією справою, що його уповноважено вирішувати такі справи. Встановлення підвідомчості справ – спосіб визначення компетенції. До компетенції входять також і повноваження. Повноваження визначають, що може зробити, яких заходів може вжити орган (посадова особа), у той час як підвідомчість окреслює межі повноважень за територією та за об’ємом справ, які вирішуються. Таким чином, підвідомчість справ про адміністративні правопорушення у сфері охорони культурної спадщини безпосередньо пов’язана з проблемою правового статусу відповідних суб’єктів адміністративної юрисдикції і передусім зі змістом його правових елементів. Одним зі складових елементів правового статусу є компетенція. У структурі компетенції виділяють такі елементи, як повноваження та предмети відання (або ж в лінгвістичній інтерпретації «підвідомчість»). Підвідомчість – це ті суспільні відносини (адміністративно-правові), у яких суб’єкти адміністративної юрисдикції юридично компетентні [30, с. 72].

      Розрізняють два різновиди підвідомчості – предметну і територіальну.

      Предметна (видова) підвідомчість – це нормативне вирішення питання про те, якому виду органів доручено розглядати відповідну категорію справ. Головний критерій закріплення предметної підвідомчості – категорія адміністративних правопорушень, у нашому випадку у сфері охорони культурної спадщини. Для визначення предметної підвідомчості справ законодавець використовує також і додаткові ознаки. До них належать місце скоєння правопорушення, вік правопорушника.

      Під територіальною підвідомчістю розуміється нормативне вирішення питання про те, де (а тому і яким органом) повинна розглядатися конкретна справа. Головне правило територіальної підвідомчості – справа розглядається за місцем скоєння правопорушення. Тож серед питань, які сьогодні виникають у сфері охорони культурної спадщини, варто згадати проблему визначення кола суб’єктів, наділених повноваженнями щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Вітчизняне законодавство, зокрема КУпАП, визнає такими адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; виконавчі комітети сільських, селищних і міських рад – за правопорушення, передбачені ст. 92 КУпАП; районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (суддів) – за правопорушення, передбачене ст. 188-33 КУпАП; а також відповідні органи охорони культурної спадщини – за правопорушення, передбачені ст. 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

      Однією із суттєвих особливостей суб’єктного складу відносин адміністративної відповідальності є те, що повноваженнями щодо притягнення адміністративної відповідальності наділені в основному органи, які відносяться до різних гілок влади, а саме: виконавчої та судової влади, органи місцевого самоврядування. Якщо наявність органів виконавчої влади серед органів адміністративної юрисдикції абсолютно чітко обумовлюється природою цього виду відповідальності, то наявність там судів та органів місцевого самоврядування викликає необхідність обґрунтування доцільності такого стану справ.

      Загальні засади правового статусу адміністративних комісій визначаються Кодексом України про адміністративні правопорушення. Згідно зі ст. 215 КУпАП, адміністративні комісії утворюються відповідними органами місцевого самоврядування у складі голови, заступника голови, відповідального секретаря, а також членів комісії. В адміністративних комісіях при виконавчих органах міських рад є посада звільненого відповідального секретаря комісії. Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних у містах рад утворюються у разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою.

      Адміністративні комісії мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення при наявності не менш як половини членів їх складу.

      Слід звернути увагу на той факт, що в процесі систематизації законодавства про адміністративні правопорушення у 80-х рр. ХХ ст. адміністративним комісіям відводилась роль основних суб’єктів, які мають розглядати справи про адміністративні правопорушення. Відлуння цієї позиції ще й досі зберігається у ст. 214 КУпАП, у якій зазначено, що адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесених цим Кодексом до відання інших органів (посадових осіб).

      Відповідно до ст. 219 КУпАП, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад також розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 92 КУпАП. Детальне вивчення складу даного адміністративного правопорушення дає можливість стверджувати, що існування виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад як органів адміністративної юрисдикції є в частині передбачених законом випадків недоцільним. Як справедливо зазначається в окремих роботах, присвячених проблемам системи органів адміністративної юрисдикції, аналіз повноважень виконавчих комітетів рад щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення приводить до висновку про недоцільність наділення структур місцевого самоврядування зазначеними повноваженнями, оскільки їх більш ефективно зможуть реалізувати інші суб’єкти адміністративної юрисдикції [29, c. 11]. Дійсно, на момент віднесення даного правопорушення до підвідомчості виконавчих комітетів ще не існувало спеціального державного органу, наділеного відповідними контрольними та адміністративно-юрисдикційними повноваженнями – органу охорони культурної спадщини.

      Вся работа доступна по Ссылке