Напрямки вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері охорони культурної спадщини
Концепція збереження культурної спадщини формується під впливом конкретних політичних, ідеологічних, економічних, соціальних та етнологічних чинників. Формування теперішньої концепції відбулося під дією таких чинників, як утворення незалежної держави Україна в 1991 р., формування політичної нації на основі українського етносу, перехід до ринкової економіки, розвиток приватної власності тощо.
Базові принципи охорони культурної спадщини зафіксовані в Основному Законі держави. Конституція України, зокрема, проголошує: «Культурна спадщина охороняється законом» (ч. 4 ст. 54); «Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність…» (ч. 5 ст. 54); «Кожен зобов’язаний не заподіяти шкоду природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані ним збитки» (ст. 66).
Культурна спадщина України є невід’ємною частиною світового культурного надбання. Збереження і примноження культурних цінностей належить до пріоритетних напрямів політики держави у сфері культури.
Україна має багату культурну спадщину, яка містить значний потенціал туристичної та інвестиційної привабливості нашої країни на світовому ринку. Сьогодні говорити про належний державний менеджмент у сфері охорони та збереження культурних об’єктів, у просуванні культурно-рекреаційного бренду національної спадщини, на жаль, не доводиться. Причиною тому є інерція адміністративного управління, відповідне фінансування галузі та брак актуальних інформаційних й інтелектуальних технологій.
Також однією із головних проблем забезпечення ефективного державного управління у сфері охорони культурної спадщини є нескоординованість дій між органами центральної виконавчої влади, зокрема між Міністерством культури і туризму України та Мінрегіонбудом. Сьогодні Міністерство культури і туризму виходить з ініціативою підвищення статусу Служби з охорони культурної спадщини до створення окремого Державного комітету в цій сфері. Належний регіональний рівень управління гальмує адміністративна недолугість – як уже зазначалось раніше, на сьогодні тільки в деяких регіонах діють управління охорони культурної спадщини. Уважаємо, шо органи з охорони спадщини неодмінно мають бути створені у всіх регіонах та у всіх історичних містах України.
На сьогодні функції спеціально уповноважених органів із охорони культурної спадщини в структурі більшості обласних державних адміністрацій виконують управління культури і туризму, які, на жаль, не мають дієвих підрозділів з охорони культурної спадщини, а там, де такі підрозділи є, їх кадровий склад не в змозі забезпечити ефективний захист усіх видів пам’яток. Тому в структурі деяких обласних державних адміністрацій питаннями охорони пам’яток архітектури і містобудування змушені опікуватися управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства.
Практика застосування Закону України «Про охорону культурної спадщини», а також об’єм та надзвичайна відповідальність роботи в цьому специфічному секторі державного управління свідчать про те, що відсутність окремого органу охорони культурної спадщини в структурі місцевих державних адміністрацій не дозволяє на належному рівні здійснювати державне управління у сфері охорони культурної спадщини, що позбавляє пам’яткоохоронну сферу організуючого впливу держави. Певною мірою це призводить до розосередження повноважень та втрати керованості сферою охорони культурної спадщини в регіоні, оскільки не дозволяє на належному рівні здійснювати повноваження, передбачені Законом України «Про охорону культурної спадщини», зокрема контрольно-наглядових і дозвільних функцій.
Загалом актуальними кроками у сфері охорони та збереження культурної спадщини мають стати зміни і доповнення до низки законодавчих актів (Кримінального, Цивільного, Земельного кодексів, до Кодексу України про адміністративні правопорушення та ін.) та прийняття нового законодавства, наведення порядку в державному адмініструванні та налагодження ефективної співпраці з громадськістю й інвестиційним сектором.
Затвердження містобудівних правил для кожного міста загалом і окремо для історичного ареалу із відповідним зонуванням також сприятиме більш ефективному управлінню охороною культурних цінностей. Таке зонування має бути прозорим і в єдиному нормативному акті повинні регулюватися для кожної зони умови будівельного втручання, починаючи від розташування об’єктів зовнішньої реклами, прибудов, надбудов до спорудження нових об’єктів та цілісних комплексів. Правила повинні враховувати насамперед вимоги законодавства про охорону культурної спадщини, міжнародних конвенцій про збереження культурного надбання та потребу в розвитку будь-якого міста як історичного міста. Необхідно також скасувати неефективні діючі рішення, що регулюють питання самочинного будівельного втручання.
Уважаємо, що варто запровадити суттєво жорсткішу систему покарань за незаконне будівельне втручання, самовільні роботи та недбалість щодо пам’яток. На нашу думку, штрафи за самовільне встановлення малих архітектурних форм, рекламних конструкцій тощо треба встановити на рівні не менше 1000 гривень у день зі збільшенням на різного рівня коефіцієнт для зони ЮНЕСКО, історичної забудови центру міста, історичного ареалу міста та інфляційним індексуванням.
