Роль суду в удосконаленні правової моделі регулювання відносин у сфері захисту економічної конкуренції

     

      Судами зроблено значний внесок у розвиток законодавства про захист економічної конкуренції. Узагальнення практики розгляду судами справ про визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема, у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів, дозволяє виявити загальні тенденції та особливості застосування цього законодавства, виявити недоліки у діяльності органів Антимонопольного комітету України. Приймаючи рішення у конкретних справах, суди формують принципи та правила, які деталізують і трактують окремі положення законодавства про захист економічної конкуренції.

      Враховуючи те, що вітчизняне законодавство про захист економічної конкуренції в цілому досить об’ємне, містить у собі багато оціночних понять, а Антимонопольний комітет України має достатньо широкі повноваження, саме правосуддя набуває ключового значення для забезпечення реалізації «проконкурентних» законодавчих положень, належного виконання покладених на Антимонопольний комітет України завдань. Упродовж більш ніж десяти років правосуддя у цій сфері забезпечувалося господарськими судами України, які розглядали переважну частину справ за участю Антимонопольного комітету України, та своїми рішеннями сформували практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції в Україні, досягнення якої використовуються як юристами у правозастосовчій діяльності, так і Антимонопольним комітетом України у подальшому розвитку цього законодавства.

      Першого вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ) [49]. Господарські суди, на які було тимчасово покладено функції адміністративного судочинства згідно з пунктом 6 «Прикінцевих та перехідних положень» Кодексу адміністративного судочинства України [49], розглядаючи справи у спорах щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції (у більшості з яких однією з сторін виступає Антимонопольний комітет України, його територіальне відділення), почали застосовувати правила Кодексу адміністративного судочинства України [49], а не Господарського процесуального кодексу України [32], як було до цього. Виникла небезпека утворення «подвійної» (адміністративної та господарської одночасно) практики вирішення таких спорів з одних і тих самих питань, уникнути якої можливо лише шляхом дослідження та законодавчого врегулювання питання підсудності спорів у сфері відносин, які регулюються положеннями законодавства про захист економічної конкуренції.

      Питання підсудності публічно-правових спорів у Кодексі адміністративного судочинства України визначено наступним чином. Частиною другою статті 2 [49] до підсудності адміністративних судів віднесено справи у спорах щодо оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, за винятком випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У той же час, відповідно до статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» [122], заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк із дня одержання рішення. Господарські суди згадуються й в усіх інших статтях вказаного Закону, які врегульовують окремі взаємодії Антимонопольного комітету України із судами з питань, віднесених до його компетенції. Однак, чи можна вважати такі положення безпосередньою вказівкою законодавця на необхідність застосування саме порядку господарського провадження, однозначно відповісти складно. І це зрозуміло, адже і сам Закон України «Про захист економічної конкуренції» [122] і відповідні зміни до нього приймалися до набуття чинності Кодексу адміністративного судочинства України [49].

      Таке недостатньо послідовне нормотворення висвітлює одну з найбільших, на нашу думку, проблем нормативізму сучасності – нагромадження правових норм, неузгоджених між собою, що призводить до виникнення колізій у правозастосуванні. А це черговий раз вказує на ймовірну необхідність законодавчого посилення ролі судового прецеденту, що сприяло б зміцненню правопорядку, зокрема, як у господарських, так і в адміністративних відносинах.

      Стаття 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» [122] не охоплює усі можливі спори в сфері економічної конкуренції, обмежуючись лише тими, які виникають щодо оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, у той час як судові спори між Антимонопольним комітетом України та суб’єктами господарювання можуть виникати й з інших питань – оскарження процесуальних актів Антимонопольного комітету України, дій органів та посадових осіб Антимонопольного комітету України тощо. Формально вказані спори можуть вирішуватися і у порядку адміністративного судочинства.

      Окрему групу спорів у сфері економічної конкуренції складають спори між суб’єктами господарювання, між ними та органами державної влади або споживачами. Так, стаття 42 Конституції України [122] дозволяє звертатися безпосередньо до суду за захистом прав, порушених унаслідок діянь, визначених законодавством про захист економічної конкуренції як правопорушення, Антимонопольний комітет України у такому випадку може бути залучений до розгляду судової справи у якості третьої особи.

      Отже, вирішення перелічених спорів може бути взаємопов’язаним із вирішенням спорів щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України, однак процесуальне законодавство не встановлює преюдиційного зв’язку між рішеннями господарських та адміністративних судів.

      Важливим кроком у напряму розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними та господарськими судами щодо розгляду зазначених спорів стало прийняття Верховним Судом України інформаційного листа від 26.12.2005 № 3.2-2005 [43], у якому, як приклад визначення законодавством іншого, ніж адміністративний, порядку вирішення публічно-правових спорів, наведено саме статтю 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» [122]. Завдяки цьому інформаційному листу практика господарських судів щодо визначення підсудності справ у окресленій сфері спочатку дещо впорядкувалася. У рішеннях Вищого господарського суду України, прийнятих у 2006 році у справах щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України, із посиланням на зазначений інформаційний лист Верховного Суду України, прямо зазначалося, що такі справи мають розглядатися у порядку господарського судочинства.

      Однак, це не вирішує проблему остаточно. По-перше, інформаційні листи Верховного Суду України не встановлюють норми права. По-друге, навіть у цьому ж листі далі вказано, що пріоритет визначення підвідомчості справ адміністративної юрисдикції належить Вищому адміністративному суду України, який відповідно до положень частини 3 статті 125 Конституції України [62] є вищим судовим органом для спеціалізованих адміністративних судів.

      Вся работа доступна по Ссылке