Соціально-економічні права громадян як об’єкт адміністративно-правового регулювання

     

      Соціально-економічні права людини стосуються підтримки і нормативного закріплення соціально-економічних умов життя індивіда, визначаючи становище людини у сфері праці та побуту, зайнятості, добробуту, соціальної захищеності з метою створення умов, за яких люди можуть бути вільними від страху і нестатку, забезпечують розвиток людини. Їх обсяг і ступінь реалізації багато в чому залежать від стану економіки й ресурсів, а держава сприяє забезпеченню вказаних прав кожному громадянинові.

      Говорячи про зміст соціально-економічних прав особистості та їх правову охорону в сучасному суспільстві, варто мати на увазі, що ця проблема перетворилася на цей час на найбільш гостру саме у зв’язку зі значними розбіжностями між законодавчим регулюванням зазначених прав і їх реалізацією в житті. Однак, як свідчить огляд опублікованих матеріалів із зазначеної проблематики за останній період, юридична наука, зазвичай, веде дослідження переважно в напрямку аналізу законодавства щодо реалізації зазначеної категорії прав людини та громадянина, не розглядаючи власне структуру цих прав, їх нормативний зміст та проблеми правової охорони.

      У сучасній науці проблема вивчення соціально-економічних прав людини як об’єкта адміністративно-правової охорони та засобів їх забезпечення переважно має фрагментарний характер, відображаючи лише окремі напрямки роботи в цьому напрямку. Частково це питання розглядали у своїх працях такі провідні вчені як В. Авер’янов, І. Бородін, О. Негодченко, А. Комзюк, В. Копєйчиков, Н. Ніжник, В. Опришко, М. Орзіх, Р. Павловський, Л. Рабінович, В. Самсонов, О. Святоцький, О. Селіванов та ін. Зазначимо, що за радянських часів і в деяких сучасних правових концепціях прийнято не визначати соціальні права як окрему групу прав, а розглядати їх сукупно з економічними правами (як соціально-економічні). Зокрема, такої точки зору дотримуються Л. Гордон, С. Надель та ін. [ , с. 159].

      Погоджуємося з думкою А. Пазенок [ , с. 38], що такий підхід не є доцільним, адже соціальні й економічні права формують відносно автономну систему прав, кожна з яких забезпечує певну сферу суспільних відносин, Хоча, безумовно, вони тісно пов’язані, мають багато спільних ознак. По-перше, їх поєднує коло суб’єктів, якими можуть бути всі фізичні особи. По-друге, вони мають спільне коло суб’єктів, розташованих як у матеріальній, так і соціальних сферах, зокрема власність (житло, одяг, харчування), право на трудову діяльність тощо. По-третє, важливим спільним елементом є те, що реалізація цих груп прав залежить від економічних можливостей держави, які, своєю чергою, залежать від політики.

      Отже, основні соціальні й економічні права людини та громадянина мають багато спільного: зокрема, зміст цих прав є створені державою можливості для їх використання, а саме можливість мати приватну власність, займатися підприємницькою діяльністю, отримувати соціальний захист, медичне страхування тощо. Тобто сенсом зазначених прав є створені державою умови для реалізації цих прав, а формою здійснення – спеціальний, установлений законом порядок їх використання. Особливою залишається лише сфера застосування цих прав.

      На відміну від інших видів прав людини, особливостями соціально-економічних прав, як зазначає Л. Гордон, є: поширеність на певну соціально-економічну сферу життя людини; припустимість рекомендаційних, «несуворих» формулювань базових положень (наприклад, «гідне життя», «справедливі і сприятливі умови праці», «задовільне існування»); залежність реалізації соціально-економічних прав від стану економіки й ресурсів [ , с. 5-14].

      Для забезпечення реалізації та захисту соціально-економічних прав людини важливе значення має діяльність громадських організацій. Як зазначає М. Баглай, для досягнення життєвих цілей і реалізації прав часто необхідне об’єднання зусиль, тобто створення різного роду спілок та організацій, здатних виявляти, виражати і представляти колективні інтереси [ , с. 211].

      Відповідно до статті 36 Конституції України, громадяни України мають право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для реалізації та захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Як зазначають В. Тацій, В. Погорілко, Ю. Тодика, це право дозволяє громадянам України об’єднувати свої зусилля задля здійснення своїх інтересів і захисту своїх прав і свобод [ , с. 136].

      За вищенаведеною конституційною нормою, право на об’єднання передбачає можливість створення двох видів об’єднань громадян: політичних партій і громадських організацій. Це підтверджено і Законом України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. Так, ч. 2 ст. 1 Закону закріплено, що об’єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), відповідно до цього Закону, відзначає політична партія або громадська організація [ ]. Сьогодні громадянин як член об’єднання громадян має всі права і наділений усіма обов’язками, передбаченими статутом об’єднання.

      Вся работа доступна по Ссылке