Державний контроль у сфері реалізації соціально-економічних прав громадян

     

      На сучасному етапі розвитку країни особливої актуальності набувають питання вдосконалення управління, важливою функцією якого є контроль. Держава не може нормально функціонувати і розвиватися без чітко організованої системи контролю за виробництвом, розподілом і перерозподілом суспільного продукту та іншими сферами суспільного життя в державі. Контроль є невід’ємним елементом надбудови суспільства, який зазнає серйозних змін у процесі розвитку його політичної системи, органів державного і господарського управління, законодавчої та виконавчої влади.

      Контроль у широкому сенсі – це процес, який має забезпечити відповідність функціонування об’єкта управління прийнятим управлінським рішенням і спрямований на успішне досягнення визначеної мети.

      Ефективність роботи органів виконавчої влади й місцевого самоврядування в державі значною мірою залежить від здійснення контролю за виконанням законів, рішень, розпоряджень, від належної організації їхнього виконання. Систематичний і всеосяжний контроль сприяє забезпеченню наукової обґрунтованості рішень, розпоряджень та інших нормативних документів, їх своєчасній реалізації. Він є необхідною умовою виявлення й усунення недоліків у діяльності об’єктів управління та причин, що їх породжують. Контроль дисциплінує працівників апарату управління, дає можливість об’єктивно оцінювати рівень їхньої компетентності та відповідальності, сприяє поширенню позитивної практики роботи [ , с. 46-49].

      Державний контроль – це самостійно чи зовнішньо ініційована діяльність уповноважених на те суб’єктів, спрямована на встановлення фактичних даних щодо об’єктів цього контролю задля визначення їх відповідності (невідповідності) тим правомірним оцінковим критеріям, котрі припускають застосування адекватних одержаному результату заходів реагування в унормованому порядку.

      Суб’єкт контролю завжди має певний об’єкт чи предмет контролю. Термін «об’єкт» (від лат. objectum – предмет) – це «річ, предмет … об’єктом називають те, що протистоїть суб’єкту, тобто свідомості …» [ , с. 313].

      Особливості контрольної діяльності припускають, що суб’єкта контролю у об’єкті контролю цікавлять не будь-які, а тільки певні параметри його буття. Контрольна, як і будь-яка інша цілеспрямована діяльність, стосується, по-перше, лише певних об’єктів, коло яких, наприклад, може бути окреслене законом чи договором. По-друге, суб’єкта контролю той чи інший об’єкт цікавить не як такий, а важливим є тільки окремі параметри його буття, їх кількісний, чи якісний аспект. Інакше кажучи, орієнтуючись на традиційну в межах юриспруденції термінологію, суб’єкт контролю встановлює факти поведінки чи стану об’єктів контролю.

      Соціально-державне управління припускає, що за логікою речей в межах державного контролю як конкретний оцінковий критерій застосовується певне управлінське рішення, що відповідає вимогам матеріального і процесуального права й об’єктивоване у формі закону, програми, наказу, директивного листа тощо.

      Слід зазначити, що загалом поняття державного контролю у сфері захисту соціально-економічних прав людини не є і не може бути аналогом поняття державного контролю в державному управлінні, позаяк межі державного управління окреслені суверенітетом держави, її територією, тоді як певні об’єкти державного контролю (наприклад, об’єкти військової, економічної зовнішньої розвідки) можуть перебувати і поза територією держави, територіальними межами державного управління.

      Останній пункт визначення державного контролю в нашому дослідженні пов’язаний із тим, що оцінка відповідних фактів припускає застосування певних заходів реагування на такого роду факти в унормованому порядку.

      Відповідно до ч. 3 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю й безпечністю продукції та всіх видів робіт і послуг. Тобто, це положення практично є конституційно-правовим базисом державного контролю за дотриманням законодавства. З-поміж сучасних учених, які розробляють проблеми правового регулювання державного контролю в окресленій сфері, слід відзначити, зокрема, таких як: В. Авер’янов, О. Андрійко, О. Орлюк, Л. Савченко, С. Шохін, Є. Карманов, О. Костюченко та ін. Питання цілісної системи державного контролю за питанням забезпечення реалізації соціально-економічних прав громадян частково врегульовано окремими законами та підзаконними нормативно-правовими актами, де визначено контрольні повноваження й процедури лише для деяких міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, однією з функцій яких є контроль за діяльністю підконтрольних суб’єктів.

      Контроль та наглядову діяльність держави Д. Андрєєв пропонує розглядати з декількох позицій: 1) як особливу функцію державного управління; 2) як сукупність проваджень, що становлять зміст адміністративно-правового примусу [ , с. 15].

      В. Гаращук, розглядаючи контроль як особливу функцію державного управління і засіб забезпечення законності в державному управлінні, зазначає, що правова категорія «контроль», окрім «перевірки» або «нагляду з метою перевірки», має ще один зміст, який іноді не враховують, – протидія чомусь небажаному [ , с. 8].

      На думку С. Алексєєва, контроль як теоретико-правова категорія, постає також спеціальним юридичним засобом забезпечення законності, аналогічно до юридичних та організаційних засобів, призначених виключно для забезпечення законності [ , с. 449-456]. Контроль із боку спеціально створених державою органів (державний контроль) у поєднанні зі зверненням громадян до компетентних органів по захист своїх порушених прав є не лише важливим способом забезпечення законності, а ще й дисципліни в державному управлінні. Державний контроль, як наголошують фахівці, найчастіше відзначається вузькоспеціалізованим предметом контролю та особливо високим рівнем результативності, позаяк його здійснюють фахівці високої кваліфікації. Інколи таких фахівців не вистачає, тоді трапляються певні порушення вже з боку наглядових органів. Уникнути цього, на жаль, у сучасних умовах неможливо.

      В. Шестак визначає державний контроль як самостійно чи зовнішньо ініційовану діяльність уповноважених на те суб’єктів, спрямовану на встановлення фактичних даних щодо об’єктів цього контролю задля визначення її відповідності (невідповідності) тим правомірним оцінкованим критеріям, які припускають застосування адекватних одержаному результату заходів реагування в унормованому порядку. Основне його призначення полягає у виявленні невідповідності його об’єкта тим чи іншим правомірним оцінковим критеріям для подальшого застосування адекватних заходів реагування [ , с. 21, 173].

      На жаль, чинне законодавство не містить визначення поняття «державний контроль», а у спеціальній літературі відсутня одностайна позиція з цього питання. Узагальненого загальноприйнятого визначення контролю взагалі не існує [ , с. 81-84]. Державний контроль є проявом державної влади, а отже намагання його класифікувати в сучасних умовах повинно спиратися орієнтуватись на ст. 6 Конституції України.

      Вся работа доступна по Ссылке