Поняття та сутність адміністративно-правового забезпечення реалізації соціально-економічних прав громадян

     

      Категорія «механізм забезпечення прав і свобод людини» привертає до себе увагу в плані динамічних взаємозв’язків між основними умовами, передумовами й засобами забезпечення конституційних прав і свобод усіма державними органами, а також у частині їх взаємодії. Вона є не лише збірною, але й системною, дозволяє охопити весь процес забезпечення конституційних прав і свобод людини, подати його в системно-динамічному вигляді, розкрити структуру, взаємозв’язок і взаємодію всіх елементів та ланок забезпечення прав і свобод, з’ясувати їх специфічні функції, узагальнити в єдиному процесі юридичні аспекти забезпечення прав і свобод громадян та виявити їх взаємний вплив [ , с. 7-8].

      У теорії права розрізняють механізм правового регулювання, механізм реалізації прав і свобод та механізм забезпечення реалізації прав і свобод громадян. Окрім механізму реалізації конституційних суб’єктивних прав і свобод, є важливим і механізм забезпечення реалізації цих прав, що є елементом механізму реалізації суб’єктивних прав та свобод людини. Потреба в такому механізмі виникає тоді, коли реалізація конституційного суб’єктивного права не потребує втручання держави, її органів і посадових осіб у процес реалізації суб’єктивного права як обов’язкової сторони [ , с. 8-11].

      Із боку держави необхідні лише дії щодо гарантування прав та відтворення порушеного права. Зазначений механізм містить елементи, які сприяють створенню умов для реалізації свобод, охорони і захисту їх від правопорушень, участі у відтворенні порушеного права людини. Серед згаданих елементів: а) гарантії здійснення прав і свобод людини; б) юридичні елементи механізму реалізації; в) процес практичного втілення можливості та необхідності в дійсність; г) умови і чинники такого процесу.

      Юридичні елементи механізму містять: а) правові норми та нормативно-правові акти як форми їх вираження [ , с. 126-132]; б) індивідуально-правові документи; в) юридичні факти; г) правові відносини; д) суб’єктивні права і юридичні обов’язки; е) форми і методи організації реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

      Механізм правового захисту визначений як динамічна система правових форм, засобів і заходів, дія і взаємодія яких спрямовані на запобігання порушенням прав людини чи на їх відновлення у випадку порушення. Він містить у собі три елементи: 1) охорону прав; 2) захист прав; 3) юридичну допомогу людині.

      Охорона прав людини є механізмом безпосередньої дії охоронних норм права та організаційно-правової діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, установ і посадових осіб, а також об’єднань громадян на недопущення порушень прав та свобод людини.

      Захист прав є об’єктивною необхідністю, позаяк усі права, надані особі й не забезпечені необхідними засобами захисту в разі їх порушення, є лише «декларативними правами». Захист прав – складник правового захисту людини, що складається з примусово-правової (серед іншого матеріально-правової та процесуальної) діяльності органів державної влади, зокрема, правоохоронних органів, громадських організацій і посадових осіб, а також громадян і осіб без громадянства, здійснюваної законними засобами з метою підтвердження або відновлення оскарженого чи порушеного права людини. Захист права як підсистема правового захисту людини містить у собі: 1) право на захист; 2) форми захисту; 3) примусові засоби захисту (заходи захисту й відповідальності). Право на захист права становить передбачена Конституцією України та іншими законами можливість людини використовувати для захисту свого права власні дозволені законом примусові дії або звернутися до компетентних державних чи міжнародних органів (організацій) із вимогою примусити зобов’язану особу до правомірної обов’язкової поведінки.

      Право на захист ще не є захистом. Захист означає реалізацію права у конкретних життєвих ситуаціях, конкретних відносинах. Своє право на захист людина може реалізувати в різних формах. Форму захисту прав людини визначено як регламентований правом комплекс особливих процедур, здійснюваних правозастосовними органами і безпосередньо уповноваженою особою в межах правозахисного процесу і спрямованих на відновлення (підтвердження) порушеного (оскарженого) права.

      Залежно від особливостей суб’єкта застосування заходів примусового характеру до правопорушника розрізняють дві основні форми захисту права – юрисдикційну і неюрисдикційну. Своєю чергою, юрисдикційна форма захисту прав людини має судову і несудову (адміністративну і громадську) підформи.

      Вибір форми захисту права визначається характером матеріально-правових вимог, предметом захисту; особливостями і характером компетенції органу, яким може бути розглянута вказана вимога; особливостями порядку розгляду заяви, акта, скарги; конкретними юридичними і фактичними умовами, в яких опинилась особа, право якої було порушено, та її реальними можливостями самостійно захистити це право. Засоби захисту прав людини – це матеріально-правові й процесуальні норми і процедури, використовувані юрисдикційними органами на вимогу уповноваженої особи для примусового відновлення її порушеного (оскарженого) права. Весь арсенал засобів захисту розокремлено на засоби захисту й засоби відповідальності.

      Засоби захисту – це засоби правового впливу, застосовувані компетентними органами щодо зобов’язаних осіб або правопорушників із метою відновлення порушеного (оскарженого) права людини й ліквідації (припинення) скоєного правопорушення [ , с. 309-316].

      Разом із тим на цей час у законодавстві та юридичній науці поняття захисту соціально-економічних прав людини не набуло чіткого визначення, зокрема, не розкрито його зміст, не в повному обсязі вивчено місце й роль у системі Українського законодавства і понятійному апараті загальної теорії права. Правовий захист людини як самостійне цілісне поліструктурне правове явище є відносно новим напрямом не тільки в законотворчій і правозастосовній діяльності, але й у юридичній науці.

      Захист прав людини як юридична категорія має важливе значення як гарантія існування, реалізації та охорони Конституції України. Основне призначення захисту полягає в законодавчо передбаченій можливості людини використовувати з метою захисту свого права дозволені законом примусові дії з вимогою примусити зобов’язану особу до правомірної зобов’язаної поведінки.

      Найважливішим елементом механізму захисту прав і свобод, який багато в чому визначає ефективність інших, є гарантування захисту прав і свобод, головне призначення якого полягає у створенні необхідних умов для негайного, ефективного та надійного захисту. Начасі назріла нагальна необхідність у подальшому дослідженні гарантій захисту прав і свобод та пошуці шляхів підвищення їх ефективності.

      Слушною є позиція О. Бандурки та О. Скакун, котрі вважають, що правовий механізм є компонентом соціально-правового механізму, який діє узгоджено і має завданнями охорону, захист, відновлення порушених прав і правової культури населення. Вони поділяють механізм соціально-правового забезпечення прав і свобод людини на три підсистеми: механізм реалізації, охорони та захисту  , с. 50.

      Механізм адміністративно-правового забезпечення реалізації прав людини, насамперед, передбачає заходи, здатні створювати умови для реалізації прав і свобод людини. Механізм реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, передусім, складається з гарантій їх забезпечення. Зазначені гарантії – це відповідні умови і засоби, які сприяють реалізації кожною людиною і громадянином закріплених у Конституції України прав, свобод та обов’язків.

      Механізм адміністративно-правового забезпечення охорони прав людини передбачає заходи щодо профілактики правопорушень для забезпечення правомірної поведінки особи. Охорона кожного права є постійною і має метою забезпечення дії права. Вона передбачає попередження, тобто недопущення протиправних дій. Отже, охорона прав і свобод – стан їх правомірної реалізації під контролем соціальних інститутів, але без їх втручання.

      Вся работа доступна по Ссылке