Правоохоронні органи як суб’єкти забезпечення реалізації соціально-економічних прав громадян в Україні

     

      Права та свободи особистості та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх забезпечення є головним обов’язком усіх державних і виконавчих органів. Рівень дотримання прав і свобод людини, їх практичної реалізації є основним критерієм, за яким оцінюється стан демократії в державі, умови дотримання соціальної справедливості.

      Сучасні умови розвитку розбудови української державності вимагають утвердження принципово нових юридичних і моральних засад у діяльності органів внутрішніх справ, що зумовлено гуманізацією чинного законодавства, підвищенням інтересу до загальнолюдських цінностей, повагою до гідності кожної окремої людини, визначенням її надзвичайно високої цінності.

      У демократичному суспільстві відповідно до принципів природного права державні органи наділені певними правами та обов’язками щодо забезпечення нормального функціонування суспільства. Громадяни зобов’язані виконувати приписи держави, засновані на конституційних положеннях. І якщо між державою та особистістю виникають колізії, обставини, що заважають виконувати правові норми, тоді починають діяти правозахисні механізми. Саме правоохоронні органи виступають елементом правозахисного механізму, процесуальне значення якого полягає в забезпеченні можливості громадянам захисту порушених прав і свобод, їх поновлення та відшкодування збитків, спричинених правопорушником.

      Визначення правоохоронних органів міститься в Законі України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» [ ]. У абзаці першому частини 1 ст. 2 цього Закону зазначено, що правоохоронні органи – це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні, органи охорони державного кордону, державної податкової служби, органи й установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

      У системі органів державної влади, які займаються захистом прав і свобод людини, ключову роль відіграють правоохоронні органи, зокрема, органи внутрішніх справ. До їх компетенції віднесено захист життя, здоров’я, прав і свобод, власності громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань; забезпечення особистої безпеки громадян, попередження правопорушень, охорона громадського порядку, розкриття злочинів, розшук злочинців, гарантування безпеки дорожнього руху, захист власності. Законні вимоги працівників правоохоронних органів є обов’язковими для виконання всіма громадянами та посадовими особами.

      Відносини людей з представниками правоохоронних органів мають бути партнерськими; громадяни повинні поважати, а не боятися працівників, звертатися до них зі своїми тривогами та негараздами [ , с. 194-202].

      Правоохоронні органи, до яких належать і органи внутрішніх справ, повинні захищати права та інтереси громадян від протиправних посягань, але вони не можуть повною мірою забезпечити охорону прав людини. Перешкодою для належного виконання цього завдання слід вважати: нерозуміння того, що фактичне порушення закону вимагає від цих органів однакової уваги, незалежно від того, хто потерпілий – держава чи людина; надто перевантажене процесуальне законодавство, яке, скоріше, додає потерпілому незручностей, ніж реально захищає його порушені права.

      Не останньою чергою держава повинна дбати про захист громадян від можливих порушень їх прав із боку власного чиновницького апарату. Ще невідомо, що небезпечніше для громадян – дії одного злочинця чи дії певного відомства, яке ухвалило неправоздатний акт. Діями злочинця порушувано права одного або кількох громадян, а такий акт може порушити одночасно права сотень тисяч чи навіть мільйонів громадян (як це сталося, наприклад, у зв’язку зі створенням так званих трастових компаній).

      Створення, зміцнення, вдосконалення гарантій забезпечення прав та свобод людини є спільною метою діяльності всієї системи органів державної влади. Але успішне забезпечення прав та свобод людини, на додаток до гарантій, передбачає їх охорону. Безумовно, завдання з охорони прав і свобод людини не можна повністю віднести до повноважень певного органу влади. Воно також є спільним. Кожен орган державної влади в межах своєї компетенції вживає заходів щодо виконання цього завдання. Певну перевагу в охороні прав та свобод людини можна надати правоохоронним органам, зокрема міліції. Під час здійснення будь-якої правоохоронної діяльності є непристумим порушення прав і свобод людини, їх незаконне обмеження. Наприклад, працівник для одержання інформації не має права застосовувати технічні засоби, психотропні, хімічні та інші речовини, які пригнічують волю або шкодять здоров’ю людей. Йому заборонено залучати до виконання оперативно-розшукових завдань медичних працівників, священнослужителів, адвокатів, якщо особа, від якої він має одержувати інформацію, є їх пацієнтом чи клієнтом.

      Діяльність правоохоронних органів ще не повною мірою відповідає сучасним вимогам щодо забезпечення прав і свобод людини, реалізації на практиці конституційних приписів відносно прав громадян, а також міжнародних стандартів прав людини. Правозахисна діяльність правоохоронних органів відповідатиме вимогам ефективності за належного її законодавчого, організаційного та наукового забезпечення. Виходячи з цього, необхідно привести норми чинного законодавства у відповідність до міжнародних норм та стандартів, а також забезпечити ефективність правозахисних механізмів на практиці.

      Вся работа доступна по Ссылке