Рівень життя населення: зміст та поняття

     

      У розвинених країнах членам суспільства гарантується певний рівень добробуту, який залежить від стану розвитку економіки, менталітету та інших чинників. Це – результат цивілізаційного розвитку, який зумовив прагнення створення держави загального добробуту, що зазнало краху, оскільки цей процес супроводжувався зростанням споживання не лише матеріальних, але і духовних цінностей, які важко виміряти. Останнім часом, коли країни з розвиненою ринковою економікою досягли високого рівня споживання, виникла необхідність замінити ідею матеріального споживання населення ширшим поняттям за поняття суспільного добробуту, щоб переглянути основні життєві цінності, більш рівномірно розподілити їх у системі життєдіяльності населення певної країни.

      Теоретичні розробки категорії рівня життя відбуваються у відповідь на суспільний запит, для кращого обґрунтування державної соціальної політики, зокрема фінансового забезпечення життєдіяльності населення. Однак їх основи було закладено набагато раніше – коли почала осмислюватися суспільна нерівність та здійснювалися пошуки її причин. У контексті розглянутої проблематики дисертації для вивчення конкретних механізмів фінансового забезпечення підвищення рівня життя населення необхідно глибше розкрити його сутність. Як основні сучасні підходи до дослідження рівня життя серед зарубіжних дослідників можна виділити: теорії ідеалів, теорії достатку, теорії суспільства споживання, теорії потреб.

      Так, згідно з теоріями ідеалів, центральним компонентом якісної характеристики рівня життя є реалізація певних ідеалів. До ідеалів часто відносять можливість самореалізації особистості [1]. Персонально-утилітарні теорії ґрунтуються на відчуттях щастя, задоволення і виконання бажань. Засновником даного напряму вважається англійській вчений І. Бентам (1748–1832). В основі даної теорії лежить етика, побудована на принципі гедонізму (від грец. – насолода, втіха), який пов’язує етичне добро із задоволенням, насолодою. За І. Бентамом, суспільство є простою сумою індивідів і жодного суспільного інтересу не існує, при цьому завдання економічної науки полягає в тому, щоб, використовуючи прагнення людей до задоволення, намагатися зрозуміти, де необхідне фінансування з боку держави, а де ні [2].

      Теорії достатку, зокрема французький економіст А. Р. Ж. Тюрго (1727–1781) та ін., спираються на вироблення товарів та реальні доходи [3]. У даних теоріях фінансисти намагаються оцінити якість життя через показники рівня життя. Ці теорії часто піддаються критиці за нездатність розтлумачити зміни залежно від способу життя.

      Теорії суспільства споживання, основними представниками яких є німецький філософ та економіст Карл Маркс (1818–1883), американський економіст Торстейн Веблен (1857–1929), полягають у вивченні суспільних відносин, заснованих на індивідуальному споживанні. Головним представником теорії суспільства споживання, який розкритикував своїх попередників, у своїй однойменній праці „Общество потребления” (1970) був французький філософ та соціолог Жан Бодрійяр (1929–2007) [4] Фундаментальними негативними рисами таких теорій є абстрагування від аксіоми обмеженості природних ресурсів та індивідуальності особистості, що суперечить іншим розглянутим теоріям. Розглядаючи роль теорії потреб у контексті концепції рівня життя населення, американські вчені часто використовують тріаду потреб, що формуються як потреби у: володінні матеріальними благами, тісних міжособистісних зв’язках, самореалізації, причому основний наголос робиться на двох останніх потребах. Так, узагальнено систематизуючи різноманітні підходи, виділимо два напрями розвитку теорії потреб: соціальний (Е. Мейо (1880–1949), Р. Оуен (1771–1851), М. Фолетт (1868–1933), Д. Макгрегор (1906–1964)) та психологічний (А. Маслоу (1908–1970), К. Альдерфер (1940 р.н.), Д. Макклеланд (1917–1998), Ф. Герцберг (1923 р.н.) [5, гл. 13].

      Дуже важливою, на нашу думку, є теорії базових потреб, засновані на загальновідомій теорії потреб американського вченого А. Маслоу (1908–1970), згідно з якою виділяють п’ять умовних груп потреб, які перебувають у пірамідальній залежності [1, с. 120–132]. А. Маслоу стверджує, що існує основна закономірність, єдина для всіх людей, яка спонукає від фундаментальних фізіологічних потреб поступово підніматися за ієрархічними рівнями до необхідності самореалізації, самовираження вищого рівня потреб людини. При цьому не слід вважати, що лише при цілковитому задоволенні потреб будь-якого рівня можлива поява потреб наступного рівня. Вони можуть реалізовуватися багато в чому одночасно.

      Поведінка людини залежить і від того, яка з п’яти основних видів потреб є в даний момент домінуючою. Хоча кожна людина в один і той самий час має потреби усіх п’яти видів, сила кожної потреби залежить від власних пріоритетів. При цьому задоволення одних потреб не можна розглядати ізольовано. Вони тісно взаємопов’язані: виникнення однієї потреби, як правило, спирається на задоволення іншої сильнішої (закон сили). Проте і закон сили, й ієрархічність мають умовний характер. Саме рівень задоволеності потреб людини може характеризувати рівень життя, включаючи як кількісні показники розвитку, так і якісні, охоплюючи етично-моральні цінності. Існуючу вихідну ієрархію, зважаючи на рівень розвитку суспільства, доповнимо і розширимо наступним чином:

      1. Основні фізіологічні потреби: їжа, відпочинок, житло, заробітна плата, відпустка, пенсійне та медичне забезпечення, сприятливі робочі та побутові умови. Одним з основних засобів задоволення фізіологічних потреб є грошові ресурси, високий заробіток. Таким чином, матеріальні стимули, заробітна плата, соціальні блага – це засіб задоволення фізіологічних потреб.

      2. Потреба в безпеці. Як тільки фізіологічні потреби задоволені, пріоритетною стає потреба в безпеці. Кожна людина хоче уникнути хвороб, зберегти здоров’я і працездатність на довгі роки. Ці потреби відображають бажання зберегти вже отримані нагороди і становище, захистити себе від небезпеки втрат. Цим потребам відповідають такі стимули, як гарантована робота, соціальне страхування, можливість розміщувати грошові ресурси, цінні папери в банках, інвестиційних і страхових компаніях для отримання додаткової винагороди.

      3. Соціальні потреби. Коли досягнуте задоволення фізіологічних потреб і потреб у безпеці, увага людини переміщується на потребу в дружбі, любові (коханні), визначенні свого соціального статусу. Люди завжди прагнуть задовольнити свої соціальні потреби на роботі. Американський дослідник Дж. Е. Мейо (1880–1949) відкрив таку характеристику особистості, як соціальність. Людині властиве бажання постійно відчувати контакт із собі подібними. Вона завжди потребує емоційної прихильності, підтримки, перебування у соціумі. Ми можемо переконатися, які деформації відбуваються в особистості після довгого перебування в статусі безробітного, коли людина відірвана від трудового колективу. Важко також переноситься вихід на пенсію або інші події, які спричиняють ізоляцію від колективу тощо.

      4. Потреба в повазі. На четвертому рівні перебувають потреби в повазі, або особисті потреби: переживати почуття власної значимості та необхідності, соціального престижу, бажання відчувати повагу оточуючих, мати високий соціальний статус.

      5. Потреби у самореалізації і самовираженні. Ширше цю потребу можна трактувати як потребу в творчості. Кожна людина прагне реалізувати свій потенціал, постійно самоудосконалюватися, знайти своє місце в житті. Крім того, управлінці вищих щаблів, які досягли значних професійних результатів, творчо й об’єктивно вирішують питання, притаманні керівним посадам. Намагаючись досягти цього, люди прагнуть реалізувати свій потенціал, збільшити свої здобутки, здібності і бути кращими. Така потреба в самовираженні є найвищою з усіх людських потреб. Прагнення до розкриття своїх здібностей, самовдосконалення, творчості, розвитку і розуміння свого життя характеризує потреби в самореалізації.

      Розробник теорії потреб А. Маслоу розумів під цим поняттям наступне: „Праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити. Людина завжди хоче бути настільки першокласним або висококваліфікованим спеціалістом, наскільки може бути” [1, с. 12]. Кожна людина прагне реалізувати свій потенціал, постійно удосконалюватися, знайти своє місце в житті. А. Маслоу підкреслював, що „кожного разу, коли людина бере на себе відповідальність, вона самореалізується” [1, с. 148], але це лише частина характеристики такої особистості.

      На нашу думку, особистість, що самовиражається, – це індивід, який не завершує свій розвиток на етапі самореалізації, а весь час намагається задовольнити свої потреби шляхом самовдосконалення. Однак очевидно, що забезпечити максимальну кількість потреб особистості та соціальних груп фінансовими ресурсами неможливо, оскільки основна комплексна проблема, з якою стикається будь-яке суспільство, полягає в конфлікті між фактичними необмеженими потребами в товарах і послугах та обмеженими ресурсами, які можуть бути використані для задоволення цих потреб. Тому основне завдання держави полягає у забезпеченні найбільш сприятливих умов праці людини, у прагненні самостійно досягти потреб, які у неї виникають, шляхом використання інструментів фінансової політики. Вся работа доступна по Ссылке